Один священик вирушив в супермаркет. Коли він розклав продукти на касі, то почув за спиною: “О, дивіться, скільки він собі понабирав. Вчить народ стриманості, а сам нагріб нівроку! сам он який”. Це був голос 50-річної жінки, яка на цьому не заспокоїлася і вирішила перейти в наступ:
– Ого понабирав. не малувато буде? – уїдливо запитала жінка.
– Так набрав.- Відповів священик.
– Напевно, на місяць вперед?
– Ні, думаю, днів на два стане.
– Ага, по вас і видно, що відмовляти собі не звикли!
– Вірно підмітили.
– А ще сир з шинкою до себе у візок поклали! І піст йому на заваді не стоїть!
– Ну, що ж, є такий гріх.
– Правильно про вас говорять … А ще й на “Мерсед” роз’їжджаєте!
– З цим проблема … “Мерс” вже є, але, хочеться що-небудь серйозніше. Про “Кадилак” мрію, але все на їжу йде …
– Ні сорому, ні совісті! Правду люди про вас все говорять!
– Правду, але, не зовсім. Якби знали нас краще, то говорили б ще гірше.
– Жах! І взагалі, після цього, чому я повинна перед вами ще й сповідатись?
– Не повинні, не хвилюйтесь.- спокійно відповів батюшка, складаючи продукти в пакети.
І тут жінка замовкла. Хоча її обличчя не змінилося, було видно, що вона виговорилась сповна і отримала якесь задоволення. Тепер вона стояла спокійна і задоволена собою. Тепер заговорив уже батюшка:
– Вам легше стало?
Але жінка нічого не відповідала. Їй, дійсно, в деякій мірі стало легше, але, вона побоялася визнати це вголос. Як пізніше вона розповіла, в той момент, вона на подив для себе, відкрила незвідану досі річ: від того, як смиренно зносив усе батюшка, давши їй виговоритись їй дійсно легше стало.
Але, полегшення тривало недовго. Коли ця мила жінка вийшла з магазину, вона здивувалася, побачивши, що священик іде до свого “мерседеса” марки ВАЗ 2104 з порожніми руками. Вона спочатку не зрозуміла, в чому фокус, адже батюшка виходив з супермаркету з чотирма пакетами. Але, озирнувшись, вона побачила чотирьох бездомних, які радісно вивчали вміст пакетів. Тих, які щойно ніс в руках священик.
Тут її самовдоволеність, як рукою зняло. Жінка застигла, вдивляючись в радісні обличчя бездомних. Всередині неї одночасно вирували почуття: провини, нерозуміння, радості і сорому за свої слова. Чи не вперше за все життя правдолюбка Валентина підняла очі до неба і щиро промовила: «Господи прости мене грішну». А в неділю уперше з моменту хрещення вона тихцем від рідних пішла до церкви, Спочатку, аби знайти того священика і вибачитись. А потім…
Минуло вже 7 років. І тепер настоятель парафії отець Віктор і староста Валентина Тимофіївна з посмішкою згадують історію свого знайомства в супермаркеті.
Текст опрацьовано – intermarium.news
фото ілюстративне з вільних джерел
