Гнат в хаті не світив. Що він не бачив в цій хаті, яку сам будував, жив з Марією, ростив дітей? йому й тієї свічечки вистачає, що блимає біля портрету дружини з чорною стрічкою.
– Ох, Маріє, Маріє! Світ мені без тебе не милий! Ніколи б не подумав, що мені буде так твоєї мови не ставати. Колись думав, коли ти вже того рота закриєш, а тепер хоч би слово від тебе почути.
Він вже все собі приготував – одяг, гроші поставив на видному місці, щоб діти, як приїдуть, мали на що справити все як належить.
Всю живність він повіддавав сусідам, казав, що немічний і не може тримати худобину. Але він просто хотів прилаштувати їх в добрі руки.
Діти зрозуміють! Вони й так мають кожен своє, то чого ще батьком будуть перейматися?
Єдине, що Гнат хотів дочекатися погожої днини аби люди не мали клопоту з копанням ями.
Він помолився перед портретом і задув свічку та заснув.
По тому, як сходило сонце, Гнат визначив, що випогоджується, тому справу треба робити сьогодні-завтра. Весняне сонечко пригрівало, але чоловік не відчував від того ніякого тепла чи радості. Пішов до хати говорити з Марією.
Раптом почувся шум і на подвір’я ступила його старша донька з дітьми та чоловіком:
– Тату, а чого ви не зустрічаєте? Завжди на дворі крутилися, а тепер чого в хаті?, – Леся порядкувала з сумками, даючи розпорядження дітям, де бігати і чоловікові, що робити.
Незчувся Гнат, як вже сидів за столом та наминав смачну домашню їжу.
– А ми ніяк раніше не могли вирватися, тату, а тепер взяли відпустку, в дітей канікули і якраз засадимо город, – порядкувала донька.
– Та хто його буде обробляти, – почав перечити Гнат, бо ж він мав інші плани.
– Тату. Ви б ціни в місті бачили, то б і не говорили. Ми будемо, як не я, то Зоряна приїде. І діти нащо? До речі, де коза? Я в хліві була, то ні курки, ні пса…
– Та то я до сусідів відвів, бо стайня щось холодна, – почав виправдовуватися Гнат, от вже потепліло, то заберу…
Пес прийшов сам, він і не ходив далеко, а бігав поза ворота, бо Гнат їх закривав і пса не пускав, а тепер, коли приїхала Леся, то ворота на роз твір і пес тут як тут, лащиться, бігає та скаче…
Гнат не знав, як на все це відреагувати і пішов, як завжди, радитися з Марією. Чи то сонце на неї присвітило, чи що, але здалося Гнатові, що жінка повеселіла на портреті.
– І тобі, Маріє, на серці тепліше, так? То будемо садити, як ти все казала: там огірочки, там квасоля, там картопля…
Закипіла робота біля хати, зять помагає те-се підправити та підлатати, донька хату провітрює, діти козі салат роблять… Сонечко гріє і Марія з портрету усміхається.
Читайте також: Тільки спільне життя зі свекрухою відкрило мені очі на неї та мого чоловіка. Я такого точно не очікувала, що чекало мене в її квартирі
На літо в Гната теж не було коли про дурниці думати, бо й сапати, й підгортати чекав другу доньку, та й коза вже козеняток привела, що скакали по оборі – все треба пильнувати. Пес, от ледачий зробився, лиш би спав в буді, а то б поміг:
– Ой, візьму я якогось собі песика і будеш в мене знати, – бурчав Гнат.
Зоряна дуже просила аби батько козу не віддавав:
– Тату, моя менше геть слабосила. Кажуть аби козяче молоко пила… То я її у вас на літо залишу аби трохи сил набралася.
Гнат радий, що його коза та пригодилася.
– Ти бачиш, Маріє, які то діти пішли? хоч вже має дванадцять років, а ще сили не має. Та поможу, чого ні?
По онучці, яка літала як не на річку, то на вулицю, важко було пізнати, що дитина потребує козиного молока…
Але дід давав Марисі найсмачніші яблука аби онучка пила і казала, що смачнішого молока ні в якому супермаркеті не купиш…
Дід усміхався, усміхалася коза, усміхалося сонечко і яснів портрет Марії на стіні.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
