fbpx

Ой, дівчата. У моєму житті сталося щось страшне! Я знайшла переписку свого чоловіка. І не кажіть, що не треба читати, якраз треба, бо виявляється у мене за спиною ціла змова!

Виявляється, що мій Вадим любесенько спілкується з Петром, моїм колишнім чоловіком!

Чого-чого, а такого я не сподівалася! Мало того, що вони спілкуються, але вони мене обговорюють! А найгірше – Вадим просить в Петра порад, а той дає і я вам скажу, що я пригадуючи всі ті ситуації, то я таки повелася!

Ми з Петром одружилися дуже молодими, мали до одного дуже сильні почуття і дуже великі вимоги.

Проживши так п’ять років, ми зрозуміли, що далі просто не залишимо один від одного й доброго слова.
Знаєте, як то буває – зачепить тебе якась дрібничка. А далі слово поза слово і ти вже розумієш, що договорився до того, що й бачити цю людину не хочеш. І отак з дрібнички вийшло, що терпіти людину не можеш. Але при цьому ще й любиш…

Отакі гойдалки так вже мене втомили, що я перша не витримала. Казала йому, що рада лиш за одне – що нема у нас дітей.

– Слава Богу, що мені не прийшлося тебе терпіти заради дітей, – сказала йому на прощання.

Друге заміжжя у мене було в тридцять років. Я вже довго придивлялася до чоловіка, які у нього плани на майбутнє, чи він тільки говорить, чи ще й робить, який він нетверезий, який він у гніві…

І все отак співставивши, я вибрала Вадима. Він був старшим за мене на п’ять років і теж вже мав стосунки, які ні до чого не привели.

Але одне діло людину вивчати, а інше діло з нею жити. Буває, що дратує, навіть те, як людина ложкою чай мішає…

Живемо ми наче непогано, за рік у нас не було гучних сварок, коли з Петром у нас щотижня був бій посуди.

Ну, тобто, гучних – це те, що ти запам’ятовуєш, могли там побуркати одне на одного, але не доходило до особистих образ.

Проте, після появи нашої спільної з Вадимом донечки, все змінилося. Я стала дуже вимоглива до себе і до нього, бо перед нами велика відповідальність – дитина. В якому світі вона буде жити? Серед яких людей? В якому будинку? В який під’їзд буде заходити? В якому ліфті їхати?..

– Ти подивися, яке навколо все обшарпане та аварійне! Чи ти не читав випадки, як ліфти старі падали?, – казала я йому.

На це Вадим лиш усміхався, наче я йому якийсь анекдот кажу, або щось несуттєве. І оця поблажливість мене аж до кипіння доводить.

– То у тебе гоpмони, пройде, – поблажливо каже він, а я вже киплю!

– До чого тут це? Чи ти сам не бачиш, що навколо твориться?

Мене не влаштовує, що коли я кажу про реальні проблеми, то це не сприймається як належне. Замість того аби сказати – у нас буде новий дім, він отак смішкується і все буде добре.

І тут вже у нас почалися непорозуміння і ми не говорили один з одним все частіше і частіше.

Дитина моя пішла в садок з обшарпаними грибочками, далі в школу, що бачила ще портрети комунiстів. А ми все в тому ж будинку з ліфтом з обпаленими кнопками…

Як розумієте, гоpмони вже стабілізувалися, а от мої погляди на життя не змінилися.

Вадим став частіше затримуватися на роботі і став до мене уважнішим: то квіти принесе, то з дитиною уроки зробить, то продукти купить…

Мене це насторожило, бо ж повернулися старі часи, коли ми один одного розуміли та підтримували. Але з якого переляку???

Я тоді й залізла в телефон і там побачила, що Петро та Вадим спілкуються. І Петро таки дає йому такі поради, що я ведуся на ці маніпуляції. От тепер не знаю, що робити – сказати йому, що все знаю чи подивитися, що з того буде?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page