fbpx
Історії з життя
— Ой, дитинко! І хороша, і розумна, і гарна, а долі та й немає. Чи пороблено тобі, чи ж горда така? Ото, як перший який з’явиться на горизонті, ти ж не роздумуй – хапай, а то на старості й води нікому буде подати

— Ой, дитинко! І хороша, і розумна, і гарна, а долі та й немає. Чи пороблено тобі, чи ж горда така? Ото, як перший який з’явиться на горизонті, ти ж не роздумуй – хапай, а то на старості й води нікому буде подати

Світлана непомітно практикувала техніку дихання, рахуючи до десяти. Все частіше сімейні зустрічі перетворювалися на справжнє випробовування. Здається, родичі мають лиш одну тему для розмови. використовуючи матеріали Волинська Газета

Ще б пак, їй «на носі» уже 35, а в неї ні чоловіка, ні дітей. Та й у шлюбі ніколи не була. І байдуже, що вона з нуля побудувала власний бізнес, має квартиру, машину та й на статки не жаліється. Але ж без чоловіка. Де ж таке годиться?

«Ой, дитинко! І хороша, і розумна, і гарна, а долі та й немає. Чи пороблено тобі, чи ж горда така? Ото, як перший який з’явиться, ти ж не роздумуй – хапай, а то на старості й води нікому буде подати», – продовжувала бубоніти тітонька Зіна, яка ніколи не пропускала можливості висловити свою думку.

– Тітонько, на все свій час, – завченою фразою відповіла Світлана.

– Та який такий час, уже тричі як стара дівка? Он у моєї Люсі третє на підході, а вона ж менша за тебе на 5 літ. І не кривися так. Ну, має погану звичку її Сашко, а хто ж зараз не має?

«Ага, має. Не раз Люська від його “поганої звички” до мене в місто тікала, але вам скажи довіку не забудете», – промайнуло в голові.

Намагаючись зробити приязне лице, Світлана подякувала надокучливій тітонці за турботу та, прикриваючись важливим дзвінком із роботи, вислизнула із її цупких рук.

Сьогодні таких розмов було з десяток. Звичайно, Світлана розуміла, що на весіллі найменшої з її сестер, якій ледь виповнилося 19, не оминуть її стиль життя. Тож готувалася до цього. Навіть думала уникнути сімейного святкування, та тоді ж її б просто не простила вся родина.

Не сказати, щоб Світлана ніколи не задумувалася про сім’ю: і чоловіки в неї були, і пропозиції робили, але відчувала, ще не прийшов її час.

– А зараз приготуйтеся усі незаміжні дівчата, настав ваш час! Наречена кидатиме букет!, – вигукнув у мікрофон тамада.

Світлана спробувала непомітно покинути урочисту церемонію та її перехопила Вікторія:

– Ну, куди ж ти сестричко? Я ж букет кидатиму, невже таке пропустиш?

– Та я збоку постою, – відповіла спокійно.

– Е, ні, так не піде. Ну, будь ласочка. Я так мрію, щоб його ти впіймала.

Світлана втомлено посміхнулася і направилася до зграйки схвильованих дівчат. Попереду всіх пританцьовувала Ірка.

«Уже двічі розлучена, а ще не заспокоїться», – посміхаючись, подумала дівчина.

Ставши позаду різнобарвної компанії, Світлана з надією озирнулася. За кілька метрів були двері над якими світився рятувальний надпис: «Вихід». Дівчина помаленьку почала задкувати, коли спиною відчула якусь перепону. Все відбулося так швидко, що Світлана й зойкнути не встигла. Нога її підігнулася і вона відчула, що летить.

Вони лежали троє на землі: вона, незнайомий чоловік і весільний букет. Навколо сміялися і шуміли гості.
Світлана відчула, як її щоки заливаються рум’янцем. Незнайомець, сміючись, потирав спину, а потім протягнув руку і прошепотів:

– Тікаймо?

– Ну, що ж мені так не щастить?.

– Ти що там бубониш, Марійко?

– Та ось і Леся заміж виходить, а я все одна та й одна?

– Твоє щастя просто на тебе ще не впало

– Про що ви говорите, тітко Світлано, як воно може впасти?

– У кожного по різному.  Мене от весільним букетом наздогнало, – розсміялася жінка, з любов’ю спостерігаючи за своїм чоловіком та двійкою дітей. – На все свій час, Марійко, на все свій час.

Дар’я ОНІМОВА.

текст редаговано – intermarium.news

Головне фото –