fbpx
Історії з життя
— Ой красуне! Чого сумна? Позолоти долоню старій Румені, я тобі всю правду розкажу, – і далі вже не дочекавшись і копієчки, аби Галя повз не пройшла, – Бачу сум на душі у тебе, але даремно, хороша моя, Румена бачить, що зустрінеш ти свою долю вже сьогодні. Житимеш щасливо і стару Румену згадуватимеш вдячно. Ось тримай голочку і приведе вона тебе прямо до коханого

Галина йшла і світу білого довкола не бачила. Сльози горохом котились по щоках. «Ну чому так?» ридаючи думала дівчина. А плакати було чого. Сьогодні вранці її подруга Соня щиро радіючи поділилась секретом: «Петро заміж запропонував. Завтра їдемо до моїх батьків знайомитись».

У Галі після тих слів земля з-під ніг пішла. За Соню вона раділа, але за себе прикро було. Усі подруги і в селі і тут, одногрупниці вже заміжні, ну або, як Соня – заручені. А у неї і натяку на відносини немає. Ніякого. І ніколи не було. Вже й в рідне село намагається їздити рідко, бо ж на вулицю хоч не виходь:

— А, що , Галю, – примруживши підсліпувато очі запитує сусідка обіпершись на тин, – Коли, доцю я на твоєму весіллі буду ряст топтати?

Доводиться щось вигадувати, обманювати. Та й не вона одна оті запитання ставить. Іде Галя селом а жінки зібравшись коло якого двору лузаючи зернята дивляться їй у слід і тихцем так, але так, аби ввесь світ чув:

— Така дівчина гарна, а знедолена! А може її хто попортив уже? Он і мама її плаче, дума, може хто наврочив дівці!

З мамою окрема тема. Донька, яка має двадцять три роки і не має навіть кавалера, для неї, як ганьба.

— Ти хоч учись, доню, – обіймає плачучи, – Як не буде у тебе долі і нас з татом не стане, хто ж тебе на цім світі забезпечить, як не сама…

Лиш тато крутить пальцем біля скроні і заспокоює Галю:

— Ні конем не обскачеш, ні возом не об’їдеш. Вийдеш ти заміж, а на ось цих сорок і уваги нема чого звертати. Половина з хати тижнями не виходить, бо чоловік виховував, а як відійдуть то он які пані: «Посивієш в дівках». Ти, доню, так і знай: краще до скону самій ходити, ніж, як ті що тебе позаочі “жаліють” жити.

А Галя ніби й трималась і не переймалась доки вони з Сонею вдвох собі жили на квартирі, а от сьогодні прям геть розкисла. І скільки та Соня Петра знає – місяць, а вже у жінки готується. А до неї навіть симпатії ніхто не проявляв, хоч і з родини вона більш ніж забезпеченої і вродлива, що й казати.

— Ой красуне! Чого сумна? Позолоти долоню старій Румені, я тобі всю правду розкажу, – і далі вже не дочекавшись і копієчки, аби Галя повз не пройшла, – Бачу сум на душі у тебе, але даремно, хороша моя, Румена бачить, що зустрінеш ти свою долю вже сьогодні. Житимеш щасливо і стару Румену згадуватимеш вдячно. Ось тримай голочку і приведе вона тебе прямо до коханого.

Ніколи Галина, навчена бабусею, навіть очей до циганок не підіймала, а сьогодні… Так же їй прикро було, так на душі важко. Узяла дівчина голочку.

Отямилась Галя на лавочці поряд з будинком у якому разом із Сонею винаймала квартиру. Господиня дому, тітка Ліда, бігала довкола і голосила. То у дім заскочить, то до Галі підбіжить, навіщось трясе її і все щось примовляє сльози втираючи. Галя мов крізь туман бачила заплакану Соню і Волгу з якої вийшло двоє у формі.

Обнесли дім, винесли усе дочиста. Ні речей, ні ложок з вилками. Галинині і Сонені золоті прикраси, та й у господині не краще було. Як показала експертиза і підтвердили свідки, Галя сама їх у хату і привела. Ще й речі виносити допомагала. Така добра і завжди усміхнена тітка Ліда голосила не своїм голосом.

— Я ж не пам’ятаю нічогісінько, – плакала Галя перед слідчим, – Циганка мені голочку дала і все… Далі я вже тут сиділа.

Потягнулись неспокійні дні. Про навчання Галя і не згадує, сидить у батьківському домі і мов листочок трясеться – чекає, як доля складеться далі. Щодня приїздив слідчий, щось уточнював записував. А одного дня прямо з порога до Галі:

— А виходьте за мене Галиночко заміж. Все життя Вас на руках носитиму. Оберігатиму і любитиму.

Галя остовпіла, а в голові слова тієї циганки: « Зустрінеш ти свою долю вже сьогодні. Житимеш щасливо і стару Румену згадуватимеш вдячно».

Галя погодилась одразу. Чи пророцтво циганки, чи вже так заміж хотіла, а може через ту справу, аби чоловік захисти, хто знає. І хлопець їй не дуже й подобався, але огиди все ж не викликав. Зіграли пишне і веселе весілля і зажили собі тихенько вдвох.

Сорок років уже душа в душу. Як пообіцяв їй тоді, що усе життя на руках носитиме – так і робить щодня. Галя розкішна квітуча жінка. В очах виграє щастя, поруч чоловік і троє дорослих дітей.

От і не вір у долю. Правду тато казав: “конем не об’їдеш”.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головне фото – pixabay.

facebook