fbpx
Історії з життя
— Ой ти ж, господи, на кого він схожий ?! Нічого нашого немає! Вилитий Колька з четвертого поверху. Ти кого оце нам принесла? – ледь не знепритомнівши волала свекруха вперше поглянувши на нашого сина

Все, розлучення відбулося. Я – вільна жінка, а ще мати-одиначка з однорічною дитиною. Але при цьому ні про що не шкодую. Хоча ні, шкодую, що взагалі вийшла заміж за Андрія.

Начебто все було просто чудово: зустрічі-побачення, його красиве залицяння. Закохалася – що там говорити, причому так, що голову зовсім втратила і не хотіла помічати очевидне.

Я розуміла, що Андрій дуже вже часто говорить про маму, посилаючись на її думку, але, як і годиться закоханій, поставила це йому в плюс, як дбайливому синові, з упевненості, що так само він буде дбати і про мене.

Ми вже жили разом в квартирі, що дісталася мені після бабусі, подали заяви в ЗАГС, а він все ще не познайомив мене з батьками. Це мене дивувало, навіть напружувало, і ось важливий день був призначений, ми вирушили до нього. Післясмак від зустрічі у мене не проходив довго. Якщо майбутній свекор чемно привітався і знову повернувся в телевізор, то його матінка прямо в коридорі, оглянувши мене з голови до ніг, звернулася до сина:

— І кого ти привів? Ні обличчя ні постави! Та тут на лобі написано, що ти матимеш роги.

Андрій щось промимрив, а я вискочила з квартири і в сльозах побігла додому. Чоловік прийшов пізніше, став заспокоювати, пояснювати, що його матуся просто приревнувала, що вона насправді так не думає, що ми все одно одружимося, бо любимо одне одного. Мені б задуматися, але я ж була закохана, як кішка!

Потім було весілля, і свекруха, яка привела якусь дівицю, яка опинилася дочкою її старовинної подруги. Дівиця влаштувала цирк і бігала за моїм уже чоловіком, а його матінка гучно розхвалювала її і шкодувала, що її синочок поспішив одружитися.

Почали ми з Андрієм жити. Все було добре. Мої батьки тепло прийняли Андрія, допомагали нам, чим могли, і в наше життя не втручалися. Свекруха ж ходила до нас, як на службу, без дзвінка і попередження – коли їй заманеться. Приходячи, лазила по всіх шафках і гучно журилася, що я погана господиня. На кухні пробувала їжу, кривилася, а одного разу просто вилила свіжозварений борщ.

Я намагалася не відповідати, щоб не було сцен, Андрій взагалі йшов в сторону і відмовчувався, щоб не сперечатися з матір’ю. Мені було прикро, що чоловік слова в мій захист не скаже, але після того, як вона йшла, він мене обіймав, говорив, що любить, і я знову все йому прощала – любила ж.

Відчула що при надії я майже відразу. До слова сказати, Андрій у мене був першим і, звичайно, єдиним, чоловіком, чим він, до речі, сильно пишався! Майбутній дитині він зрадів – житло у нас було, заробляв він цілком пристойно.

А ось його матінці ситуація страшенно не сподобалася. І почалося… Що тільки мені не довелося вислухати! Мовляв, я можу не сподіватись зробити з її сина батька для чужої дитини і, що виведе мене на чисту воду.

Одного разу я не витримала, влаштувала сцену і буквально вигнала свекруху з квартири, попередивши, щоб вона не показувалася на порозі. До появи сина я її не бачила, а тут на радощах вирішили помиритися. Свекруха прийшла, глянула на нашого малюка і заволала:

— Ой ти ж, господи, на кого він схожий ?! Нічого нашого немає! Вилитий Колька з четвертого поверху. Ти кого оце нам принесла?

Я остовпіла. Чоловік теж оторопіло дивився на матір.

– Мам, ти що? Що ти таке кажеш ?!

– Та ти сам глянь – волосся рудувате, очі світлі – не наша порода!

Тут я вже не витримала – вигнала.

Минув місяць. Від свекрухи не було ніяких звісток. Андрій відвідував її, все частіше залишаючись довго у батьків. А я одна крутилася, як могла. Все ж з дитиною не так-то просто. Та ще й домашні справи. Не витримала і стала говорити, що не справа всі вечори і вихідні дні у батьків пропадати, потрібно ж і вдома допомогти якось.

Не знаю, що вона Андрію «наспівала», але став він якимось чужим. А одного разу побачила, що він розглядає малюка і себе в дзеркалі – порівнює. А потім і того краще – запропонував зробити експертизу. Я ледь свідомість не втратила!

– Ти що, мені не віриш ?? Ти сумніваєшся, що це твій син?

Андрій заметушився, сказав, що потрібно матір заспокоїти, вона стара людина з характером. Ну і так далі. Але у мене немов очі відкрилися на свого чоловіка.

Перший раз ми серйозно не порозумілись, і він пішов до батьків. А я проплакала всю ніч, розуміючи, що те, що трапилося – вже дуже серйозно. І як тепер жити, якщо чоловік сумнівається в моїй чесності ?! Через день він прийшов, попросив вибачення. В глибині душі образа у мене залишилася, але заради синочка я вирішила, що потрібно пробачити.

А через якийсь час Андрій знову завів ту ж розмову. І вже аргументував, що раз я не погоджуюся, то сама не впевнена, хто батько моєї дитини. Він так і сказав – «мого», а не нашого. Тоді я попередила, що категорично проти, що для мене це образа:

— Роби, як знаєш, але ти про це пошкодуєш!

У день, коли чоловік пішов за результатом, я зібрала його речі а, коли він повернувся радісний – експертиза показала, що він батько – без сумнівів, я виставила валізи на поріг і сказала, що подаю на розлучення.

Чоловік був ошелешений, намагався щось сказати, але за великим рахунком так і не зрозумів, що своїм вчинком він образив і мене, і ту саму любов, яка все ж була у нас. А у мене сумнівів в рішенні не було, хоча всі родичі, включаючи навіть свекруху, намагалися умовити «не робити необдуманих кроків». Я зрозуміла, що жити з людиною, яка мені не вірить, просто не зможу.

Правильно я вчинила чи ні, час розсудить. Тільки якщо я ще колись зберуся заміж, то оберу чоловіка самостійного, відповідального, і щоб головною в сім’ї була довіра.

Наташа.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page