fbpx
Історії з життя
Олена згадала, як довго бабуся прощалася з будинком, а потім тихо плакала, сидячи в машині. А її кіт Вася біг за машиною до самого кінця села, потім розвернувся і пішов, зрозумівши, що його не візьмуть. Олена згадала цю картину і сльози тихенько котилися по щоках

Олена стояла посередині напівзруйнованого дерев’яного будинку і з сумом озиралася на всі боки. Підняла голову і побачила небо, затягнуте важкими, сірими хмарами. Від даху практично нічого не залишилося. Але ж на горищі колись зберігалося минуле її родини.

Коробки з новорічними старими іграшками, з дідусевими замальовками і зошити, списані віршами. Мамині дитячі сукні, зшиті бабусею і прикрашені мереживом, яке бабуся сама в’язала гачком. Нічого від цього не залишилося.

Олена вийшла на задній двір і повернулася до дому, намагаючись в найдрібніших подробицях пригадати яким був будинок в останній її приїзд. Їй тоді було дев’ять років, вони приїхали з батьком забирати бабусю. Вона вже була зовсім старенька і мама вмовила її переїхати до них у місто.

— Донечко, ну що ж я у вас там робитиму? Адже я без роботи не зможу, та й на кого я будинок з городом залишу? — Бабуся пручалася до останнього, але остання зима далася їй дуже важко, і вона погодилася.

Олена згадала, як довго бабуся прощалася з будинком, а потім тихо плакала, сидячи в машині. А її кіт Вася біг за машиною до самого кінця села, потім розвернувся і пішов, зрозумівши, що його не візьмуть. Олена згадала цю картину і сльози тихенько котилися по щоках.

Коли вони забрали бабусю, вона дуже швидко почала згасати, часто сиділа біля вікна і мовчки дивилася кудись вдалечінь. Олені стало так шкода котика Васю, як же ж вони могли тоді його отак залишити?

Після того, як будинок залишився без господині, він почав потихеньку старіти, неначе втратив будь-який сенс. Продати його не наважилися, але і їздити туди батьки взагалі перестали.

Бабуся пішла від них тихо. Напередодні Різдва вони повернулися з магазину додому, а бабуся просто лежала на дивані в кімнаті, ніби прилягла подрімати.

Олена озирнулася навколо себе і побачила, як під яблунею стиглими червоними боками виблискують її улюблені яблука. Вона присіла і підняла одне. Обтерла руками і з насолодою відкусила. Цей смак і запах миттєво повернув її в дитинство. У будинок, де в грубці печуться коржі, бабуся наливає парне молоко з бідона, а Василько треться об її ноги, випрошуючи і собі ковточок. У будинок, де кожен літній вечір вона вкладалася на пухову перину і чекала, поки бабуся закінчить всі свої справи і ляже поруч, погладить по голові, може навіть розповість що-небудь цікаве зі свого дитинства.

Олена присіла на пеньок, раніше це була груша, але дід спиляв її і посадив іншу, сказав, що стара вже віджила свій вік. Нова груша стояла поруч, високе дерево, всипане плодами. Олена сходила в машину за сумками і почала збирати яблука, потім груші. Завантаживши на заднє сидіння автомобіля повні сумки з фруктами, вона ще трохи побродила садом, відновлюючи яскраві спогади зі свого дитинства.

Потім підійшла до будинку, притулилася до стіни і попрощалася з ним. Вона сіла за кермо і повільно рушила, не поспішаючи проїжджала вулицями, згадуючи, де жили її друзі.

Вона виїхала на дорогу і помчала додому. В авто солодко пахло антонівкою, вона мружилася від задоволення і з насолодою вдихала цей аромат. Жінка їхала додому і везла шматочок свого щасливого дитинства, шматочок теплого літа, бабусиної турботи і любові. Вона обов’язково зварить варення і взимку, коли буде особливо холодно і сумно, вона дістане і зігріється цією любов’ю.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page