fbpx
Історії з життя
Оленка йшла і думала про те, що з такою іржавою кішкою її шанси на влаштування особистого життя дорівнюють нулю, а судячи з вигляду Кішки, плакало не тільки особисте життя, але і аванс, тільки сьогодні отриманий на роботі

Олена стояла на зупинці і ГОЛОСНО про себе співала Марсельєзу. Ні, вона не зійшла з розуму. Просто зліва від Олени, в коробці під лавкою зупинки хтось несамовито нявчав.

Хтось нявчав, а Лена собі присягнулася що більше ніякої кішки у неї не буде.

Як сказав один дуже тямущий світський Лев по ТВ: «Кішки, вони мужиків відлякують і роблять жінку банальною. Що може бути банальніше ніж самотня жінка з кішкою? А чоловіки банальності не люблять, чоловіки люблять таємниці і незвичайності. Заводите кого завгодно, але не кішку. Заведіть пітона наприклад або павука. З такою жінкою хочеться спілкуватися. Хочеться підійти і запитати: «а що ваш пітон їсть?» або «а де ваш павук спить». А про кішку що питати якщо і так все ясно».

Не те щоб Оленка сильно Леву світському повірила, Олена взагалі без довіри ставилася до чоловіків в рожевих штанях, але все ж.

Олені було тридцять сім і останній її роман закінчився більше року тому.

Та й пів року тому Олени важко пережила втрату старої кішки Мурки. Мурка забрала з собою всі Оленчині сили, по собі ж залишила купу боргів, тому що ветеринарія нині стала дорогою.

Ось Олена і співала всередині себе Марсельєзу вже втретє поспіль, в надії що хтось там в коробці перестане м’явкати і куди-небудь зникне сам по собі.

Марсельєза набридла, а  той хто все м’явчав і м’явчав.

Оленка зітхнула і скорчившись заглянула в коробку. Кішка. Знову кішка. Маленька і дуже не симпатична. Так що там несимпатична, страшна кішка, яку з Оленою ріднив іржавий колір шерсті.

Є такий рудий відтінок, що у Оленок всяких, що у кішок дворових, який не про сонечко і навіть не про «рудий веснянкуватий», а який про іржаву трубу.

Гидкий, треба відзначити, відтінок.

Невиразний і не яскравий, сантехнічний якийсь відтінок – іржа і все.

Іржава кішка подивилася на іржаву Олену і сказала: «мяу».

«Хай йому грець» – сказала Олена і зрозуміла що двом іржавим вже нікуди не дітися один від одного.

Олена взяла коробку і зітхаючи пішла через сквер, туди де розташовувалася ветеринарна клініка.

Оленка йшла і думала про те, що з такою іржавою кішкою її шанси на влаштування особистого життя дорівнюють нулю, а судячи з вигляду Кішки, плакало не тільки особисте життя, але і аванс, тільки сьогодні отриманий на роботі.

Оленка відкрила двері ветклініки і над дверима дзвякнув дзвіночок.

У коробці нявкнула іржава кішка.

У ветклініці було тихо.

Втім це й не дивно.

На вулиці калюжі, моросить дощ.

У таку погоду якщо і їхати до Айболита, то тільки через дуже невідкладну причину.

А якщо і їхати через невідкладну причину, то вже в якусь круту клініку, а не в маленький ветеринарний кабінет в спальному районі.

“Доброго дня! Є хто-небудь живий. У мене тут іржава кішка в коробці кричить»- несподівано голосно відрапортувала Олена і замовкла побачивши лікаря.

Лікар був прекрасний.

Ось саме такий, яким Олена і уявляла в дитинстві принца.

Правда старшого принца років на двадцять, нижчого ростом як мінімум на долоню і вгодованішим кілограмів на п’ятнадцять, але це все дурниці.

Лікар стояв і дивився на Олену.

“Добрий день. Давайте сюди вашу кішку»- сказав лікар і почервонів.

«Нате. Вона поки не моя кішка»- сказала Олена і витрусила іржаву безглуздість лікарю на стіл, подумавши, що якби замість Кішки вона знайшла пітона, це могло б стати початком красивого роману.

Але банальна іржава Олена знайшла банальну іржаву кішку, тому про роман і мови не було. Лікар тим часом оглядав кішку і не піднімав на Олену очей.

“Ну ось знову! Ті ж граблі. Красива пацієнтка з волоссям кольору осіннього листя. Вірніше господиня гарна з кольором листя, хоча і кішка якщо її відмити теж буде осіннього шикарного кольору. Ті ж граблі. Ні, ні і ще раз ні. Я більше на цей трюк не поведусь.

Я взагалі тільки рік як розлучився з такою ж рудої відьмою. Руда жінка з рудою кішкою. Проходили ми це вже. Всі руді жінки, особливо цього розкішного відтінку осіннього листя, вони всі відьми. А руді жінки у яких руде кішки і поготів. Вони їх цілеспрямовано собі заводять. Навіть дивитися на цих рудих не буду»- бубонів про себе лікар, оглядаючи руду кішку.

А маленька промокла іржава кішка дивилася на них двох, чесала лапою невидиме крило і думала: «Господи, ну чому люди такі недалекі. Не те що Кішки. Ну ж, ось тобі жінка кольору осіннього листя, все як ти просив. Мила, лагідна, самотня, не відьма. А ось тобі принц, хоч і трохи потасканий. Не п’є, любить оперу і рудих жінок. Що вам треба щось ще. Цілуйтеся вже і живіть щасливо. Алілуя Алілуя.

Все горло собі зірвала поки до цієї пришелепкуватої дом’явчала, а тепер цей Кобен. І як так жити? Як працювати в цьому столітті, де просто стрілою куля вже не виходить. Не вцілиш. То дроти там, то хмарочоси всякі. Ким тільки не прикинешся! Давайте вже швидше».

“Нене! А як ви з татом познайомилися»- запитала маленька руда дівчинка.

«Та я принесла йому кішку лікувати, так і познайомилися. Все якось спонтанно сталося »- сказала руда жінка.

«Нашу кішку?» запитала дівчинка і погладила кішку, що сиділа у неї га колінах з шерстю кольору осіннього листя.

Жінка кивнула.

Руда кішка на колінах дівчинки змахнула невидимими крилами і усміхнулася: «звичайно спонтанно! Півроку підготовки божественної операції, купа стикувань очікуваних випадковостей, якщо вибила правильний колір шерсті, а у цих все спонтанно і випадково. Люди, ну що з них ще взяти».

Автор – Ксенія Пoлежаєва.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook