Дві літні жінки прогулювалися сонячним парком і балакали про своє.
— Галю, а твоєму онуку скільки вже років? У нас багато конструкторів залишилося, він буде гратись ними? Чужим людям шкода віддавати. Це було улюблене заняття Славка, цілими днями міг складати. Візьмеш? – запитала одна.
— Ой, не знаю, чи гратиме він… Є у нього якийсь конструктор, бачила колись. Я спитаю у невістки. Якщо що, то наберу тебе. Добре? – відповіла друга.
– Домовилася. А то викидати шкода, адже Славко вже в 11 класі вчиться. Час летить з шаленою швидкістю. Та й твій уже першокласник, а начебто недавно на світ з’явився.
— Він, може, й не піде до школи цього року. Невістка говорила рано, не знаю я.
— Тобто через місяць уже вересень, а ти ще не знаєш, чи йде онук до школи? Ну ти і бабуся! Ти не ображайся за мою прямоту, але так не можна! Це ж син твого єдиного, палко улюбленого сина! Ти ж Ігоря свого любила, чому до онука так ставишся? Невже до онука нічого не відчуваєш?
— Мабуть, ти маєш рацію, бабуся я нікудишня. Однак я свідомо так поводжусь і не прив’язуюсь до хлопчика. Я не бачу сенсу виявляти емоції, щоб не бути у невістки на гачку. Ось розлучаться, не дай Боже, що я потім робитиму?
— Чого боїшся, те й трапляється. Сплюнь!
— Я просто вирішила, що ніхто мною маніпулювати не буде. Он Світлана Петрівна з другого поверху все життя онуків ростила, з пелюшок їх виховувала, навіть роботу покинула, щоб невістці допомогти.
– І що?
— Невістка на розлучення подала і двері перед носом зачинила. Мовляв, не хоче бачити ні її, ні її синочка. Світлана не просихала від сліз, чатувала на онуків під під’їздом, біля школи чекала… Чи варто воно того? Мені потрібно таке? Мені негараздів у житті вистачає, не буду я чужих дітей близько до себе приймати.
— То вони що. розлучатися зібралися?
– Не знаю, Зіна. Нічого не знаю! Я в їхнє життя взагалі не втручаюся. У тебе донька – тобі пощастило, завжди поряд буде. Твої онуки рідні тобі, а мої чужі, бо від невістки.
— Дивно, Галю. Життя воно ж одне. Скажи, а кого ж тобі любити зараз, чим тішитись, чим буття своє наповнити. Сусідка, кажеш, у такій ситуації. Але ж у неї був час, коли вона любила діточок тих, поряд була. А в тебе він буде? Виросте чужа для тебе дитина у твого єдиного сина. Цього хочеш?
— Ти мене ніколи не зрозумієш, бо в тебе донька. А я для себе вирішила от так і вважаю себе правою на всі сто.
Головна картинка – pexels.
