Онуки з порогу і до холодильника. Старший вхопив ковбасу і прямо так їсти почав. Мене та картина дуже здивувала, тому я вирішила сама їх додому відвести, а заодно і дізнатись, що ж там діється таке.
Вісім років тому мій син оженився. Олена мені видалась дівчиною розсудливою і хазяйновитою. Поки вони у мене жили, я упевнилась в тому, що вона й господиня хороша і людина серйозна.
Тож коли не стало бабусі яку я доглядала, квартиру старенької я на сина переписала. Та й допомагали вони мені з Людмилою Сергіївною. Олена більшу частину турбот про стареньку на себе узяла, хоч могла б і не перейматись, адже то я на себе оті зобов’язання взяла.
Як тільки переїхали молоді, затіяли ремонт. Ще тоді мене здивувало, що невістка майже всі меблі Людмили Сергіївни залишила. Що перефарбувала, що оновила. Та ж історія з посудом і килимами. Все вимила, вичистила і досі ним користуються.
— А навіщо на речі витрачати такі гроші великі? – говорить невістка, – Та й усе це якісне і хороше. Я все вимила і вичистила. Чи воно не таке як у магазині?
З речами та ж ситуація у них. Олена одну і ту ж курточку уже восьмий рік носить і взимку і восени і навесні. Запитую, чого не поміняє, адже мода вже вісім разів змінилась. А та знову дивується і запитує навіщо, якщо річ добротна.
— Це що, витрачати щороку тисячі на те, аби збагатити когось? Е ні. Вона гарний вигляд і досі має. Я зайвий светрик одягну краще і нічого, тепло.
Пробувала я їй дарувати речі, але ж вона їх відпродала. Бачте, у неї все є, а зайвого їй не потрібно. Та й куди носити, якщо уже шостий рік як працює на дому:
— Ви б краще мені гроші подарували, – так говорить.
Маю я й двох онуків. Поки невістка їх у садок віддавати не хоче, каже, що надто дорого, та й навіщо, адже вона вдома:
— Ого! За садок, за харчування, одягни їх повністю, а потім ще оці вічні походи в аптеку. Е, ні! Вдома і здоровіші і економніше якось.
Звісно, я не надто й схвалювала оту невістчину всюдисущу економію, але то краще, ніж тринькати чоловіком зароблене на право й на ліво. Та й спокійна я бо знаю, що там уже чимала купка грошей відкладена є:
— Життя непередбачуване – повторює Олена постійно, – А так, у нас є подушка безпеки. Все ж, у нас діти, треба і про їхнє майбутнє подумати.
А це, на вихідних, прийшли до мене онуки на гостину. Син привіз, а сам на роботу подався. Старший онук, навіть не роззувся, одразу до холодильника побіг. Схопив ковбасу і прямо от так, зі шматка не нарізану відкушує і жує. Менший до молока.
Я тоді подумала, що то малі просто не поснідали, але все ж вирішила розпитати, що і як. І знаєте, що? Вони мені сказали, що давно не їли нічого м’ясного і молочного:
— Мама каже, що то дуже дорого, а ми зараз повинні економити, адже нам машина треба.
Я так і сіла. Тобто, дорого? Квартира своя, заробляють на двох 40 тисяч, то що це вже у магазин сходити дорого?
Вирішила не чекати, поки син забере онуків, а сама їх відвести до них. Ну, мало що шестирічки сказати можуть, я своїми очима хотіла побачити що і до чого.
Таки так: холодильник вимкнено. На плиті пісний суп, а крім макарон нічого і не має у домі. Невістка намагалась завадити мені, не хотіла аби я те бачила, та я вже у такому стані була, що навряд хто спинити мене міг.
Давай її соромити, а та і вухом не веде. Каже, що всі ситі і здорові, а те, що у домі ні сиру магазинного, ні ковбаси, то ж навіть краще:
— Коштує захмарно, а користі ні на грам. Краще хай овочі їдять.
Я за малих і до супермаркету. На три тисячі набрала наїдків і заповнивши холодильник сказала, що буду приходити і перевіряти, чи малі те їдять.
Оце ходжу і не знаю, як мені тепер бути. Це що і справді щодня приходити і слідкувати? Ну добре, то я зараз усе накупила, а потім як?
Говорила із сином, так той не розуміє, чого то як так переполошилась. Для нього також усе добре було і він нічого дивного у тому, що вони харчувались пісним і синім не бачив.
Ну і як мені на них обох вплинути? як пояснити цим двом економним, що то занадто і що так не можна?
20,11,2023
Головна картинка ілюстративна.