Люблю весільні забави. Бо це не лише свято для молодої пари, а й нагода зустрітися з дорогою родиною. А моїй подрузі і кумі Олі Кузько пощастило особливо. Вона з чоловіком Василем погуляла на весіллі у Португалії. Племінниця Василя — Інна — виходила заміж за португальця Густаво. Оскільки батько Інни кілька років тому відійшов у засвіти, відповідальну місію — супроводжувати її до вівтаря — довірили дядькові Василеві, пише “Високий Замок”.
З України у місто Порту полетіло 15 гостей. Загалом на весілля було запрошено близько ста осіб. За португальською традицією, на весілля йдуть всі запрошені — не лише молодь і їхні батьки, а й маленькі діти та старенькі родичі. З дітками, щоб не скучали і не заважали дорослим, займаються аніматори.
— Може, Інна хотіла, щоб наречений її викуповував, і ви влаштували «браму»? — запитую в Олі.
— Ми не могли у чужій країні встановлювати свої традиції. Але у переддень весілля в одній із кімнат апартаментів, які для українських гостей винайняли молодята на березі океану, ми плели з барвінку вінок і співали українських пісень. За гуцульською традицією, вінок вплітають нареченій під вельон. Барвінок мама молодої спеціально везла з України. Плели ми вінок довго і довго співали. Наступного дня Інна сказала, що нам дуже пощастило, оскільки в апартаментах ще не заселилися відпочивальники, які могли викликати поліцію. За порушення спокою і громадського порядку нас могли забрати до відділку, і ми би усе весілля там просиділи.
— Як відбувається шлюбна церемонія?
— Римо-католицька церква у Порто — старовинна. Священик казав, що серед гостей є українська громада. На церемонії не було традиційних дружби і дружки. Цю місію виконували рідні сестри молодят: Тетяна говорила вітальні слова, тримаючи руку на Біблії, українською, Філіппа — португальською.
Після урочистої шлюбної церемонії наречені зі свідками не їдуть на фотосесію, як у нас, тож гості не мають де себе подіти дві-три години. У Порто усі одразу поїхали на банкет, що відбувся на лоні природи. П’ятиметрові зелені живоплоти відділяли «зал» від вулиці. Скляні стелі і стіни розсувалися за першої потреби, на випадок дощу їх швиденько закривали.
Нема вітальної арки, під якою стоять молодята і «збирають» подарунки. Ніхто не говорить весільних тостів, ніхто не вітає через мікрофон молоду сім’ю. Квітів не несуть, як у нас, оберемками. В основному дарують гроші, але роблять це якось так, між іншим. Підходять до молодят під час весілля і дарують конверт. Хто скільки дарував, невідомо, але місце в такому закладі коштує від 300 євро з особи.
Спочатку частувалися за фуршетними столами океанськими смаколиками — біла і червона риба, кальмари-омари в мушлях і без, рис з грибною підливою.
Попри те, що офіційно ніхто не вітав молоде подружжя, Оля з Василем вирішили порушити цю традицію. Василь спеціально вивчив цілу промову португальською мовою, Оля вітала англійською. Подарували молодим інкрустовану шкатулку, у яку поклали гроші. І пляшку коньяку з фотографіями молодят на ній. Василь попросив її відкоркувати на золоте весілля Інни та Густаво і запросити усіх присутніх на кілька грамів цього солодкого напою. Потім гості з України підійшли до столу молодят і заспівали їм «Ой, гірка гоpiлка, не будемо пити, просим молодого, щоб посолодити». Інна все перекладала Густаво, а присутні були здивовані, що молодята цілуються на людях.
Ще одним подарунком від «української громади» була пісня. Усі 15 гостей заспівали молодятам «Ніч яка місячна…». За словами Олі, португальці взялися за руки і плавно хиталися у такт пісні, наче робили хвилі.
Після фуршету гостей запросили за основні столи і кожному роздали меню. З гарячих страв було тільки дві, а не так, як в Україні, — від десяти до двадцяти різновидів. Отже, подавали окуня, запеченого з овочами, і телятину з картоплею-фрі. Ці страви подавали порційно. З алкoгoлю — вина на будь-який смак і вiскі. П’яних не було. Мабуть, португальці знають міру.
Не було на фуршетних столах тістечок та пляцків. Лише ввечері вивезли весільний торт, до якого можна було замовити каву і морозиво.
Нема на португальському весіллі і першого весільного танцю. Вдень грає жива класична музика — як фон. Ближче до вечора — дискотека. Вельона не знімають, весільного букета наречена не кидає. Кошичка з весільними пляцками також не дають. Після опівночі народ почав розходитися…
