У Наташі у сім’ї все було дуже складно. Дівчина рано вискочила заміж. Потім відчула, що при надії. Після появи дитини стало дуже не просто. Наталя працювала на неофіційній роботі.
Декретні їй не платили. Само собою зрозуміло, всі кошти витрачалися з урахуванням бюджету чоловіка. Щоправда, якісь допомоги від держави були. Але незначні.
— Міш, синові вже потрібний новий комбінезон на весну.
– У мене грошей немає. Потрібно запчастини до машини купити. Ти ж дитячі отримала? Купуй.
— Я взагалі за квартиру заплатила якщо що.
Відбувалися такі з’ясовування стосунків часто. Чоловік був молодим і таке відчуття, що досі не пристосувався до сімейного життя. Але треба було платити за квартиру, ростити сина та й про дружину не забувати.
Нарешті Наталці вдалося знайти підробіток. Але працювати віддалено з немовлям на руках було досить непросто. Іноді дівчина не встигала приготувати вечерю та прибрати у квартирі. А чоловік виходив із себе.
— Сидиш удома нічого не робиш? Могла б вечерю зробити.
– Мені важко. Я працюю, плюс часу багато на малюка треба.
— А ти вчись жити, як усі люди. Час свій розподіляй правильно. Виставляй пріоритети.
– Ах так? Я намагаюся тобі допомогти. А ти зі своїм часом. Думаєш, якщо приходиш з роботи, твоя місія закінчується? Дитині батько теж потрібний. Вона вже не могла витримувати такого відношення.
Михайло хлопнув дверима і вилетів надвір. Аж штукатурка посипалася.
Якось Наташа гуляла з подругою. В тієї взагалі була двійня. Але дівчина встигала бігати салонами краси. Робила манікюр. Наталя просто здивувалася, як подруга все встигає.
— Тобі мама допомагає?
Міла здивовано подивилася на подругу.
— Ну, а чоловік на що? Звісно, у нас все добре. Він у вихідні із дітьми. А я своїми справами займаюсь. Хіба твій Міша так не робить?
— Мій після роботи на дивані лежить і все. А я на всій вині.
– Ах так. А ти йому скажи, що нехай тоді хатню робітницю наймає і няню. Це ваша спільна дитина. З ним повинна сидіти не тільки ти, а й твій чоловік. Жаль у тебе не мій характер.
Наталя лише зітхнула. Так, вона не могла щось довести чоловіку. Щойно він починав з’ясовувати стосунки, вона не знала, що йому сказати.
Час йшов. Син все частіше мав недуги різні. Підробіток Наташа покинула. Гроші брала у мами. Було соромно, а подітися нікуди.
І ось Наташа відчинила шафу і зрозуміла, що немає що вдягнути. Стара куртка геть зносилась і вже не мала вигляду. Та й холодно у ній було дуже, ще й матеріал пішов затяжками – тільки на смітник таку.
Дружина попросила у Міші грошей на куртку.
— Ну, купи на те, що на дитину отримуєш.
– Ти чудово знаєш, що там трошки і все йде на продукти. Я шість років у старій куртці ходжу. Не можу вже її вдягати. Хоч щось ти зможеш зробити для дружини?
— Слухай, а ти гарно влаштувалась, так? Цілісінький день удома і все тобі не так і не те. То черевики їй, то куртку? Мені потрібна нова магнітола в машину, так, що думай сама де ти візьмеш куртку, бо я й так годую дорослу жінку, яка б могла сама на себе заробляти.
От тоді Наталя і подала на розлучення. Ті слова були останньою краплею. Михайло не став заперечувати, навіть зітхнув полегко, але зарано. Потрібно було бачити його обличчя, коли Наталя повідомила на яких саме умовах вони розлучаються. Він, бідося, і двох слів у купу скласти не зміг, аж заїкатись почав. Але дівчина була непохитною.
Наталя вирішила, що опікуватись сином вони повинні на рівні. Тому, після розлучення у них була спільна опіка. Два тижні син з татом, два з мамою. Уже на третій день першого ж тижня перебування з сином Мишко телефонував колишній з проханням забрати малого, але Наталя повідомила, що на роботі і заробляє собі на куртку. Чоловік такий же тато, як вона і мама, тому повинен сам якось розбиратись. Через день, увечері він привіз малого. Відбулась довга розмова, він просив дружину змилуватись і не робити йому зле.
Наталя вислухала, поцілувала сина і попросила колишнього піти. У неї завтра робота і потрібно виспатись.
П’ять років минуло. Наталя стоїть на своєму. Розклад не змінюється, хоч як противиться Михайло. Син ростте, Наталя працює і зустрічається з новим кавалером. Перший свій шлюб згадує, як щось неймовірне і досі не вірить, що могла дозволити ставитись так до себе. Так, її засуджують і не розуміють, але вона на це не звертає уваги і вважає, що колись прийняла єдине правильне рішення.
Головна картинка – pexels.
