Василь крадеться до сусіда з пляшкою в руках. Лиш би Юлька не побачила, бо тоді на всю вулицю буде репетувати, що має в хаті лайдака. А він лиш хоче трохи потеревенити з вільною людиною. Вільною, бо лишив свою Наталку з її великою думкою про себе і вернувся в батьківську хату.
– Молодець, Вітьок! Так їм, жінкам, треба. Думають, що без нас проживуть. Ще прилізе і буде просити, а ти їй дулі крути!
– І не кажи. Спокій в душі і вухах. Вічно їй було недогода. То грошей мало, то випив трохи, то засидівся на роботі. Хай тепер подивиться, як то одній бути. Хто їй буде кран робити чи ламінат міняти?
Отак вони душевно говорять і підтримує Василь друга. Бачить він, звичайно, що нема чим заїсти, що й тарілки чистої не знайдеш і брудно, як у них в літнику, де свиням варять. Але ж зате свобода.
– Ах ти ж негідь, я тебе шукаю, а ти тут заливаєш пельки? Та ти знаєш, що треба на завтра їхати в місто? А ти чим будеш дихати? Чи маєш зайві гроші на штраф, – заволала Юля таки вислідивши пропажу.
– Та я трохи!
– Замовкни і йди!
– Дивися, Юлько, бо тебе кине, як будеш так пащекувати, – вступився за друга Вітя.
– Так як ти? Піде в хлів до батьків жити? Він не такий мудрий, як ти, – різала правду Юля.
Василь засоромлений йшов додому, хотів жінці сказати за повагу, за такт, але та такого не розуміє. Як отак висварити перед сусідом?
– Ти мені тут не сопи. Досить до нього бігати як по святу воду, бо ти маєш діти і голову на плечах. Чи ти думаєш як їх годувати?
– Думаю.
– То краще дітям щось купити чи штраф мати?
Мовчить.
А Вітя вдоволено всміхався, що йому буде більше і, що потім матиме чим сусіду в очі колоти: «Запрягла тебе та й їздить, а ти й не мукаєш». Щось таке казатиме чи й гірше. Його Наталка теж така язиката. І що? Сильно зараз мудра? І чого його ото з хати виганяти? Гульне чоловік після роботи, розслабиться, то обов’язково потім мозок їсти? Мала зарплата і ще й затримують. Але ж вони разом були двадцять років! Всяке за цей час було. Вона ж не молодіє так само, а він чоловік нарозхват. Он їхня операторка, Леся, на нього оком накинула. І він їй радо прислужився. Трохи йому голову закрутила, то він й потратився. То квіти купить, то цукерочки чи ще щось. А вона рада подарунку, а не крутить носом, бо їй вічно все не подобається. Леся давно одинока і знає, що таке самотність. То вона не перебирає. Він би хоч вже до неї перебрався. Але поки тут поживе. Поки. Ні, він би й переїхав, але ж треба насолодитися свободою. Не кожен день можна робити щось таке, що хочеться самому, а не те, що каже жінка, начальник, батьки. Ну то й що, що зараз він хоче пити й веселитися? Має право.
Вже підпив Вітя, ліг на брудне ліжко, посунувши звідти кота. Тварина теж компанію хоче, але не він. Хоче сам побути і намріятися, як Наталка заходить до хати і слізно просить вернутися.
Пройшло більше пів року, але нема Наталки. Вітя й далі в батьківській хаті, бо Леся закрутила з іншим машиністом. Невдячна. Нічого, їх навколо купа, головне комусь моргнути і вже коло тебе. Йому зараз просто лінь моргати, жартувати і кликати на побачення. Все частіше зазирає до сусіда Василя аби погрітися в чистій хаті за смачною вечерею. Юлька пускає, коли без пляшки.
– Ти ото не викаблучуйся, Вітю, а йди до Наталки і просися назад, бо не буде з тебе толку. Ти себе давно в дзеркалі бачив? Худе й заросле. То поки ще на людину подібний – йди.
Може, й піде. Там дочка заміж виходить, то він прийде під цим приводом. А там все, може, й вийде. Та ж двадцять років разом були, чого тепер не жити?
Фото ілюстративне.
