Запросила нас на день народження моя подруга Лариса. Ми познайомилися з нею кілька років тому у коли стали мамами. Стали дзвонити один одному, балакали, так і потоваришували.
Подруга жила у квартирі батьків чоловіка. Ще колись давно я чула від Лариси, що в неї зовсім не склалися стосунки зі свекрухою. Ще в перебуваючи в одній палаті я багато разів чула від неї історії про складності її життя з матір’ю чоловіка.
— Може, тоді просто поїхати жити до своїх батьків, раз не вдається ужитися зі свекрухою, — запропонувала я, вважаючи, що все можна вирішити у такий простий спосіб.
– Та ти що! До села я не поїду! Навіщо я стільки років терплю цю жінку? Щоб знову повернутись у село?
Більше я не стала порушувати цю тему. Ларису було не переконати в чомусь, та й лізти у сімейні негаразди я не хотіла. Ніколи не втручалася в чуже життя, тому що вважаю, що не можна допомогти збоку, треба самим намагатись вирішити свої негаразди.
Але тепер, коли йшла у гості до подруги, було трохи лячно. На дзвінок до нас вийшла висока усміхнена жінка в акуратному фартуху. То була свекруха Лариси, Анжела Федорівна.
– Доброго дня! Проходьте, будь ласка, — ласкаво проводила нас у передпокій свекруха Лариси. – Ви ж друзі Лари? Вона на вас давно чекає.
Мені дуже сподобалася Анжела Федорівна. І я завжди вважала, що розуміюся на людях, тому якось неприємно згадалися всі ті слова, які говорила про неї Лара. Але зараз я відкинула спогади убік і спостерігала за тим, як свекруха Лариси поралася, носила страви з кухні до кімнати. Дуже було помітно, що вона хотіла, щоб гостям її невістки сподобалося.
А моя подруга сиділа на дивані і слухала, як її вітають.
– Сідайте! – сказала Лариса. – У Анжели Федорівни майже все вже готове до столу. Ще трохи не приготувалася курка. Але нічого. Займайте місця.
— Давай, я допоможу, бо якось не дуже зручно, що вона одна бігає, — запитала я.
Не могла я сидіти, поки жінка у віці бігає, метушиться. Зовсім Анжела Федорівна захекалася, приносячи нам то одне, то інше. І стало зовсім неприємно, коли Лариса відповіла, що та впорається з усім сама, не треба їй допомагати. Але я так не могла сидіти, нічого не роблячи. Я пішла до Анжели Федорівни.
— Можна мені допомогти, Анжела Федорівно? – звернулася я до свекрухи Лариси. – Скажіть, що мені робити.
– Рідна, дякую! Зовсім я забігалась. Ось вилки та ложки віднеси, будь ласка, – простягла мені столові прилади Анжела Федорівна.
— Як ви все самі робите? Адже це важко. А Лариса чомусь з вами не готує? – засипала я питаннями свекруху Лариси.
— Ну, вона завжди втомлена. Зрозуміло, багато роботи. Тяжко їй доводиться. А після роботи зовсім без сил. Адже чоловік, діти, — сказала свекруха.
Анжела Федорівна продовжувала захищати невістку. А потім я вирушила в кімнату, а вона причепурилася і увійшла до нас: ошатна, струнка і дуже гарна. Але Лариса, побачивши її, несподівано насупилась.
— Ви, знаєте, вибачте, звичайно, але ми тут по-молодіжному зібралися, а ви…
У кімнаті повисло незручне мовчання, Анжела Федорівна зніяковіла і швидко встала зі стільця.
— Анжело Федорівно, сядьте, будь ласка, назад! Мені здається неправильно святкувати без вас! – сказала я.
Усі мене підтримали. Анжела Федорівна дуже зніяковіла, але лишилася, а Лариса лиш зиркнула недобре в мій бік. Але не могла я зробити інакше. Сидимо ми за столом і відчуваємо, наскільки ж Ларисі некомфортно у компанії свекрухи. Та слово скаже, а Лариса пхинькає і очі під лоб. Я того не витримала, адже більш привітної і доброї жінки у житті не зустрічала:
— Ларо, – сказала я узявши слово, – Бажаю тобі здоров’я і більше радості в житті. А ще навчитись розуміти своє щастя і бачити які прекрасні люди тебе оточують.
Анжела Федорівна зніяковіла після моїх слів, а Лара встала шумно і вийшла з кімнати залишивши нас одних.
— Ти хоч знаєш, що накоїла своїм тостом. Чому ти втрутилась у наше життя не розібравшись. Я ніколи не допомагала і не допомагатиму тій жінці, бо що б я не зробила, то все не так і не туди. Я не можу, навіть кави зварити собі, бо вона у мене не така виходить і турку після мене не відмити. Я так хотіла спокійного свята без неї, а ти її за столом залишила. Бачила, як вона принарядилась, то аби показати, яка вона гарна, і ось такою повинна бути жінка. А син її у виборі гірко помилився. А як вона бігала і напевне тобі про мене лиш хороше говорила, так? Зате мені вона потім знаєш скільки усього висловила і про тебе і про твого чоловіка. Дякую, за зіпсоване свято і подаровану свекрусі радість.
Я сиділа ні в сих ні в тих. Неприємно було до краю. Але ж я бачила саме те що бачила: невістку, яка сидить на ліжку, доки літня жінка бігає біля столу. Бачила як зніяковіла Анжела Федорівна після того, як Лариса просила нас залишити.
І що? Я повинна була мовчати? Адже ніхто б не змовчав, правда?
Головна картинка – pexels.
