fbpx
Історії з життя
— П-ф-ф-ф! Я вже навіть з ними не балакаю – одразу прошу у чоловіка, аби та наївна панянка мене не турбувала. Ой, скільки ж їх було, що мені тільки не казали! Одна навіть з дитиною на руках прийшла. Думала, так мене з його життя видворити. А потім і геть малу нам під двері привела. «Забирай, –  каже, – мені вона без тебе не потрібна». Он яка у мене помічниця виросла. – показує очима на фото старшої доньки, – І ніхто не посміє сказати, що вона не моя донька. Вона моя, хоч і не я її матір!

— Ну і чого ти оце тут сльози ллєш? – без краплі співчуття запитала свекруха, – Подумаєш, чоловік у неї загуляв. Мій он щороку нову кралю має, я вже їх і не рахую. Рід у них такий – дружину кохають і не покидають, але на стороні завше когось мають.

Галина Семенівна налила мені величезну чашку запасного м’ятного чаю.

— Пий, доню! І не смій через ті дрібниці от так плакати. Аби я щоразу так себе накручувала, до сивого волосся не дожила б. І не дивись на мене так здивовано. Так, я знаю, що мій чоловік ще той “ходок”. Він ще на весіллі нашому з моєю подругою найкращою десь тихцем зникли. А потім… Я вже й не лічила тих спідниць. Але додому повертається вчасно, дітей любить, мене шанує і балує, чого мені ще треба?

Слухаючи свекруху я не вірила власним вухам. Те, що її чоловік, шанована у місті людина,  не одну молодичку має про запас, знає напевне кожен. Але виходячи заміж за його сина, для себе я такої долі не хотіла. І ось, через пів року після весілля дзвінок.

— він з тобою не щасливий. Він мене кохає, а тебе йому просто жаль. Відпусти, не тримай. Невже приємно тобі з ним поруч бути знаючи, що він про мене думає.

Оскільки чоловік був у відрядженні, а я з синочком аби не сумувати, подалась до його матері, то вона перша і дізналась.

— П-ф-ф-ф! Я вже навіть з ними не балакаю – одразу прошу у чоловіка, аби та наївна панянка мене не турбувала. Ой, скільки ж їх було, що мені тільки не казали! Одна навіть з дитиною на руках прийшла. Думала, так мене з його життя видворити. А потім і геть малу нам під двері привела. «Забирай, –  каже, – мені вона без тебе не потрібна». Он яка у мене помічниця виросла. – показує очима на фото старшої доньки, – І ніхто не посміє сказати, що вона не моя донька. Вона моя, хоч і не я її матір!

У мене навіть сльози висохли. Ангеліна, улюблениця родини, як дві краплі води схожа на татуся, не донька Галини Семенівни? Такого трепетного відношення, як у свекрухи до дітей треба ще пошукати, і ніколи навіть натяку, що то хтось із них не рідний.

Узявши чашку чаю пішла до своєї кімнати. Малий Кирилко солодко посапував у ліжечку. Йому дорослі ігри у любов далекі і не зрозумілі.

Так, я кохаю свого чоловіка. Його родина заможна, я ж з бідного села. Моя мама плакала від щастя коли віддавала мене заміж.

— Хоч ти, доню, не будеш копійки рахувати та ночами дірки на спідньому латати.

Сім’я чоловіка була однією з найбагатших у місті. Мають мережу крамничок. До сьогоднішнього ранку я й уявити не могла, що у мого чоловіка є ще хтось, адже я буквально купалась у його любові і увазі.

І, як далі бути не розумію? Жити в достатку і любові, але знати що мене вічно обманюють. Чи з гордо піднятою головою повернутись в стареньку материну хату, залишити сина без батька, але жити спокійно?

Маринка Р.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page