Спеціально для intermarium.news – Пантруй свого чоловіка Єво! Доки ти пелюшки міняєш, він кралечок по кафешкам водить. А тебе вже ославив, аж сором слухати.
Не була щаслива мати, коли її єдина донечка Єва заміж за Ростиха виходила. Відчувало серце матері: насувається щось недобре. Кожен в селі знав: доньчин обранець Ростик не з однією дівкою “мутив”. Тай в місті рік проживав із набагато старшою жінкою. Не раз вихвалявся перед друзями, що «миленька» одягає, взуває його, всім догоджає. Але, чи «миленька» обридла Ростикові, чи то вона його вигнала. Розбіглися… За сюжетом
А вже зовсім скоро “казанова” упадав за Євою – єдиною донькою вчителів.
Таміла Павлівна благала Ростика не крутити голови Єві. А той лиш відмахнувся:
– Поставте двійку! У нас любов.
Після одруження молодята жили в батьків дівчини. Їздили до райцентру на роботу. Навколишні дивувалися: Чи можливо, щоб Ростик за розум узявся?
Все те щастя тривало до появи первістка. Ростик почав затримуватись на роботі, інколи зникав на кілька днів.
– Якщо він у тебе працює без спочинку, де гроші? – запитувала матір.
– Він на авто складає, – заступалась за чоловіка донька.
Але люди не раз бачили Ростика з якоюсь кралею. Гуляли попід ручку. Дійшла та чутка і до Єви.
– Чи це правда, що сьогодні почула? – запитала у коханого.
– Ну звісно, – відповів. – Тільки не потрібно сцен. Розбіжимося мирно.
– А можливо я не згодна? Ти закоханий в ту…?
– Люську? Не знаю, мені з нею зручно.
Єва акуратно склала чоловікові речі. Ввечері, той з товаришем їх забрали
Минув час… Євина донечка уже студентка. А сама Єва вже давно вчителює в рідному селі.
Ростика з того злополучного дня вона більше й не бачила. Навіть, до їхньої донечки Віти ніколи не навідувався
А віта ніяк не могла зрозуміти батькового вчинку. Ще малою сумувала за татом, а підросла – зненавиділа. Якось мимоволі почула розмову матері з бабусею:
– Не марнуй життя донечкожиття на самотині. Віточка виросла, скоро й заміж, я старенька. З ким залишишся?
– Не вірю я чоловікам мамо після всього, що пережила. Та й, як Віта сприйме те все.
А Віта часто ходила до татового дому. Дивилась на Ростика здалеку. Знала – живуть заможно дітей не мають. Ростик, як бігав по дівках так і бігає досі. Але та до кого він пішов від матері усе прощає.
Час невблаганний. Уже і Віта стала дипломованим спеціалістом, має прекрасного чоловіка і малесеньку донечку-квіточку. Прогулюючись парком часто бачить старесенького самотнього дідуся. Його погляд завжди якийсь щемно-сумний, так дивляться лиш безпритульні тварини. Віта його не впізнає і далі простує алеєю.
Ростик встає тихцем з лави і йде до порожнього дому. Завтра він знов прийде сюди, і чекатиме доньку. Можливо все ж наважиться підійти.
Спеціально для intermarium.news
