Дуже сильно заплуталася у своїх стосунках.
Володі 25, мені 28, разом ми вже два роки. Я вважала, що це ідеальний чоловік за всіма параметрами: дбайливий, добрий, розуміючий. Загальні цілі на сім’ю, дітей тощо, кохаємо одне одного.
Було багато і поганого, і хорошого, я дурниць досить наробила в його бік через свій запальний характер, але дуже намагаюся змінюватись заради цих стосунків.
Начебто ми разом, начебто намагаємося разом пройти крізь усі складнощі та випробування.
Річ ось у чому, перед тим як переїхати до нього ми обговорювали тему пропозиції. Володя обіцявся її зробити, бо я не хотіла просто жити разом.
А потім у нього виникли проблеми з роботою, тож цю тему відклали, як то кажуть, у довгий ящик, я вже й не наполягала, переїхала, підтримувала як могла.
Зараз, як тільки починаю говорити на цю тему, то Володя просто “з’їжджає”, мовляв, треба наскладати грошей на весілля і часи непевні, і тільки почав працювати, ну і купа подібних відговорок.
Добре, пропоную піти розписатися без весілля поки що, адже шлюб не може стати на заваді розвитку? Тверде ні від нього чую. Пропозиція – буде, але коли не каже? Теж, мабуть, не дозрів.
Мені дуже важко в такому непевному стані, головою розумію, що розпис і каблучка нічого не змінять, але все-таки, я доросла людина і для мене це важливо, адже Володя розумів це коли розпочинав зі мною стосунки.
Розумію, потрібен час, але чи є мені сенс чекати? Він через рік стане на ноги, скаже: а я взагалі іншу зустрів. І що тоді? Так, кохаю, але мені вже не 16 років, щоб на одні почуття орієнтуватися.
Буду дуже вдячна за поради, не кидайте тапками, будь ласка, дуже важко мені зараз.