Сім’я — це справа серйозна. От я вам і розповім, як ми помирили нашу подругу з чоловіком.
У п’ятницю, о 8 годині вечора, хтось подзвонив у двері. На порозі стоїть моя улюблена подруга Тетянка. Очі заплакані, обличчя в червоних плямах. Щось трапилося.
Самі розумієте, що в такому стані розпитувати її не можна. Я швидко провела її на кухню, накрила стіл, налила «чаю» (після свят залишився) і сіла уважно її слухати.
Історія банальна, посварилася з чоловіком, грюкнула дверима і пішла. Зрозуміло, що вона «ніколи, ніколи його не пробачить, не повернеться, подасть на розлучення, житиме без нього довго і щасливо».
Спокійно вислухавши всю цю нісенітницю, стало зрозуміло, що Тетяні потрібно в першу чергу заспокоїтися. А ніщо так не заспокоює дівчину, як хороші посиденьки з подругами.
Причину вияснили, з стратегією визначилися, треба збирати гостей. Я подзвонила ще одній нашій подрузі Галині, описала ситуацію. Вона з радістю погодилася допомогти, тільки їй потрібно було встигнути в магазин, щоб ще дечого до столу прикупити. І відразу до нас.
Ми швидко визначилися з дієтичним меню, попросили купити 2 кг. апельсин, а решта на розсуд Галини.
Коли всі були в зборі, ми вкотре обговорили проблему Тетяни. Все стало на свої місця. Він не гідний її, не вартий і ми її попереджали.
Потім сталося щось непередбачуване, до 22:00 залишилося всього 25 хвилин, а ми зрозуміли, що того «чаю», що в мене є, нам може й не вистачити. Потрібно терміново збігати в магазин, бо не встигнемо.
Я побігла, принесла. Можна починати спочатку.
Десь близько першої години ночі, хтось згадав про «колишніх». Ми вирішили, що вони теж неварті нашої уваги. Однак, як вони зрозуміють, що ми хороші, а вони ні? Це означає, що ми маємо їм зателефонувати і висловити все, що про них думаємо і що досі не наважувалися їм сказали.
Наші дзвінки, чомусь їм не сподобалися і вони кидали слухавку. Але наше кредо — ніколи не здаватися, тому в результаті колишнім довелося повідключати телефони.
Нам стало прикро. Ну що вони за люди? Ми до них з усією душею, а вони! Першою заплакала Тетянка, їй наболіло більше за всіх. За нею слідом я, а за мною — Галинка. Проплакавши годинку, ми вирішили, що жоден чоловік не вартує наших сліз. А Тетянчин Вова здавався нам вже й не таким поганим.
Ми вирішили йому зателефонувати і сказати, що він був не правий, а наша Тетянка просто скарб і йому дуже з нею пощастило, та й з нами теж, адже ми її подруги.
Володимир був трохи спантеличений. Ми йому дві години розповідали, яка його дружина чудова, красуня, розумниця, хороша господиня, а він чомусь увесь час запитував де ми.
Світало. Треба було вкладатися. Проте у мене вдома тільки один диван, але це нічого. Тісно, але не сумно.
Першою прокинулася я. Розбудив мене шум на кухні і запах смаженої картоплі з цибулею. Трохи не впевненою ходою я попрямувала по коридору на кухню, схопивши по дорозі праску (про всяк випадок).
— Ну, що відійшли? Прокидайтеся, я картоплю посмажив і «ліків» вам приніс, — посміхаючись, промовив Володя, — у вас двері були відчинені навстіж, заходіть хто хоче.
— Ти — золото, — вигукнула я і побрела будити подруг.
Закінчилося все добре. Тетянка забула через що посварилася з чоловіком і після сніданку поїхала з ним додому. А ми з Галиною, з почуттям виконаного обов’язку, махали їм у слід з балкона.
Чоловіки, не забувайте, що подруги — це неймовірна сила! Вони завжди прийдуть на допомогу!
Фото – ілюстративне(pexels).