Після чергової сцени я не витримала. Свекруха із чоловіком моїм пішли на роботу а я мала геть інші плани. Зателефонувала до начальниці, взяла відгул і викликала таксі. Слова свекрухи засіли мені у голові і я поглянула на себе геть з іншої сторони. “Ну добре “мамо” якщо якщо ви так хочете, то я зроблю так. аби було по вашому”.
Рівно вісім років тому я заміж вийшла за свого коханого. я дівчина міська, а Вадим був із села. Ми спробували у місті жити, однак мій чоловік швидко засумував. місця собі у квартирі не знаходив. усе говорив, що не лежав би на дивані. а щось би біля дому робив. Мовляв у селі йому ніколи сумно не було.
Одного дня він питання руба поставив: або їдемо в село, або розлучаємось. Він жити у квартирі просто не міг і крапка.
Я була при надії, яке розлучення? Поїхала я із ним.
Батьки чоловіка наше повернення сприйняли радісно. одразу придбали діляньку під будову для нашої хати. Аби мати за що дім будувати, накупили худоби і птиці. тут і почали мене свекруха із чоловіком “вводити у курс” життя сільського.
Спочатку, мені ніби як подобалось. Природа свіже повітря, свинка хрюкає в сараї. Але вже коли дитина з’явилась, то на мене поклали купу обов’язків, які я повинна була виконати впродовж дня. До вечора я ледь ноги переставляла, але то не означало, що на завтра справ було вже менше.
Як та донька виросла, я й не помітила. У мене городи, гної, будова, худоба, сіно, знову ті городи, хай їм буде добре. Але до всього ще й свекруха додалась. Їй я за невістку не підходила. Все робила не достатньо добре і спритно. Щодня я вислуховувала, що не така як повинна бути справжня господиня. Чоловік мене захищав перший час, а потім і він до материної пісні свій голос додав.
Одного дня влаштували мені сцену: не встигаю я нічого, а сусідка Ніна і такого ж віку як я, і має двох дітей і чоловік у неї служить, а справляється краще і виглядає, як королева.
Мене останні слова особливо вразили. Я й справді давно у перукаря була, руки мала, що у чоловіка, а моїм магазином обновок став секонд на розі. А що? У нас будова, до кого наряджатись, до корови?
От і не витримала я. Доньку до подруги відвела, а я взяла відгул дістала гроші із тих, що ми на будову збирали і поїхала на таксі в містечко наводити марафет.
Знаєте, я себе по завершенні просто не впізнала. Аж плакала, бо розуміла, що запустила себе, а заради чого не знала. Поїхала на ринок, придбала нові речі і дорогою занесла заяву про розлучення.
По поверненні вислухала від чоловіка і свекрухи, що я знову не така, а коли почала речі збирати, то мало стріху у хаті не знесло, від бурі. Бачте, я не повинна і думати про таке, адже мені дуже пощастило в житті.
Зараз я вже місяць у своїй квартирі міській живу. Донька у школу тут ходить, а чоловік оббиває пороги.
Виявляється, він мене кохає і жити без мене не може. Дуже хоче, аби наша сім’я воз’єдналась і ми жили разом.
— Ми ж уже й хату накрили власну, ще тільки ремонт зробити і все. Будемо жити своєю сім’єю і своїм життям. Все буде, як ти захочеш, тільки повернись. То ж тимчасові труднощі.
Донька теж голосить, за татом сумує.
Я вже й розгубилась. Може й справді я погарячкувала, може не треба було так реагувати? Воно й справді дім добудований майже. Що тепер покинути все?
Ой, не знаю, розгубилась.
Як би ви на моєму місці вчинили? Повернулись би до чоловіка?
05,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
