Мені слів забракло коли почула що саме сталось. Чоловік сидів, аж білий, я його таким ніколи в житті не бачила. Мовчала, бо розуміла наскільки йому важко у цій ситуації. Однак, коли почула, що саме він пропонує. то аж підстрибнула від обурення.
Коли я заміж вийшла за свого чоловіка, він завжди говорив, що є сиротою. Згадував інколи про маму і тата, розповідав, як їм добре усім жилось, але ніколи не говорив, як саме осиротів. зазвичай. після того, як я запитувала він виходив із кімнати, йому було гірко згадувати.
Яким же для мене було несподіваним відкриття. що тато і мама мого чоловіка живі і здорові. В одній із соціальних мереж мою доньку знайшов її двоюрідний брат. Схожі вони були дуже і фамілії одні і ті ж. Розговорились і той передав привіт від дідуся.
Тоді вже я сіла до комп’ютера почала розпитувати, що саме сталось. Виявилось, що до певного часу мій чоловік ріс із рідною мамою, а коли тієї не стало у сім’ю прийшла мачуха. судячи із розповіді племінника стосунки між нею і моїм чоловіком не склались. Одного дня батько мого чоловіка просто виставив його за двері.
— У нас, навіть імені вашого чоловіка ніхто не згадує. пробував я щось розпитати, як там було і що сталось, але ні дідусь, ні бабуся мені відповіді не дали. Та й тато говорить, що у нього брата немає. От так. Хоча, мій батько також із батьками не спілкується. надто у бабусі характер складний.
Як я зрозуміла, мачуха просто вижила старшого сина чоловіка. Згодом у них з’явився син спільний і про старшого воліли просто забути. Тому і каже мій чоловік, що він сирота.
А тут, нещодавно повертаюсь я із роботи і застаю свого чоловіка на кухні. По його обличчю я бачила, що сталось щось не хороше, але у нього навіть сил не було розповісти.
Виявилось, що нині його рідний батько залишився на вулиці. Його дружина у свої сімдесят виїхала до сина за кордон, а їхній дім продала, адже вже давно була його одноосібною власницею.
— Він зараз у клубі сільському проживає. Там є кімнатка сторожа, то йому дозволили там спинитись, – каже чоловік мені. Я з братом по татковій лінії говорив, він не може нічим допомогти. нині він сам до ліжка прикутий, про тата знає, йому шкода, але на цьому все. Про вчинок своєї матері узагалі говорити не має бажання, каже, що ніколи її не розумів.
І тут чоловік каже:
— Я подумав: треба його до нас забрати. переобладнаю балкон. Так, розумію, що місця замало, але не залишати ж його там одного у тій кімнатці. Йому вісімдесят два.
Я від обурення аж підскочила. ну куди? У нас квартира маленька хрущівка на дві кімнати. з нами проживає донька з чоловіком і двома дітьми. та тут і порошинці ніде впасти. Де має жити ще й його тато?
Запропонувала винайняти для свекра яку хатину в селі, а чоловік мій ну ні в яку. Бачте, він не покине татка у похилому віці одного у домі чужому.
От тепер хоч плач. Чоловік ображений на те, що я так відреагувала і що я не хочу його розуміти. говорить, що він у мені розчарувався, адже думав, що я його підтримаю.
Я винна? Тобто те що про нього не згадували стільки років забув, а жінка винувата, що не має куди втулити навіть розкладачку?
От скажіть, хіба так важко мене зрозуміти? Та й як жити із абсолютно чужим тобі дідусем у такій тісноті та ще й з двома дітками малими.
От ви б, погодились забрати його до себе?
26,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
