У Маргарити це перший шлюб, вони живуть з Олегом вже більше дванадцяти років, а для чоловіка – другий. Першу дружину Олега звуть Неля, вони мають спільного сина, Віталія, якому вже двадцять років. Олег одружився з Маргарито через два роки після розлучення з Нелею.
— Марія Петрівна не надто шанувала першу дружину сина, вона говорила, що Неля була не надто хороша господиня, а крім того, вона ніколи не вміла змовчати. Однак незважаючи на це свекруха завжди переживала за Віталіка, перед яким відчувала вину, що той росте без татка, а тому намагалася як могла його балувати і виконувати усі прохання. – розповідає Маргарита.
Свекруха до Маргарити ставиться нейтрально: невістка і свекруха бачилися дуже рідко, Олег жив на території дружини, свого старшого сина він у нову сім’ю не забрав.
— Син із батьком зустрічалися у свекрухи або на нейтральній території, — ділиться Маргарита, — ініціатором зустрічей був або сам Олег, або свекруха. Щоразу зустріч перетворювалася на невелике свято, Олег завжди дарував синові подарунки, а свекруха накривала стіл. Мені було трохи прикро, особливо після того, як у нас із чоловіком з’явився спільний син, Андрій. Я тоді сиділа в декреті, ясна річ грошей завжди не вистачала, а чоловік намагався щоразу синові робити якісь шикарні подарунки.
— Ти чого так реагуєш?, — завжди говорила свекруха, — твій же син росте з батьком і матір’ю, а Віталік з раннього дитинства без батька. Він хоч би так відчує його любов.
— Навіщо такі слова? — виходить з себе Маргарита. — Віталіку завжди діставалося більше батьківської уваги, ніж материнської і навіть більше, ніж нашому синові. Один вихідний день Олег завжди зі старшим сином проводив, а другий – з молодшим. Він завжди, коли йшов у відпустку, забирав його на дачу, аліменти в повному обсязі платив, а крім цього завжди купував йому дорогий одяг і гаджети. Чоловік щодня телефонував до Віталіка, лиш жили вони в різних місцях.
— Я такої долі не бажаю своєму молодшому онукові, — сумно зітхала свекруха, — ти нічого не розумієш, але я Олега теж без чоловіка ростила.
Сама Марія Петрівна ростила Олега із п’ятнадцяти років. Батько чоловіка пішов із сім’ї і більше із сином ніколи не спілкувався. Маргарита вважає, що її чоловік зовсім по-іншому ставиться до своєї дитини.
— Ясна річ ми свекрусі приїжджаємо допомагати на дачу, бо це звичайнісінький заміський будинок, який вона отримала у спадок від своїх батьків. Чоловік там газ провів, ділянку облагородив. Щоліта Віталік там живе не менше місяця. Проте свекруха, ніколи й нічого йому робити, там не дозволяла і говорила, що оскільки він без батька росте, то ще встигне напрацюватись.
— Віталік швидко зрозумів, що має привілейоване становище. Наприклад, наш спільний з Олегом син, коли йому ще десяти років не було, допомагав бабусі город поливати, у той час, коли дорослий хлопець зріст під два метри на дивані боки відлежував.
— Насправді, — розповідає Маргарита, — Марія Петрівна завжди і до Андрія добре ставилася, але виявилося, що тільки на словах.
Після того як Марії Петрівні виповнилося шістдесят шість, вона вирішила написати заповіт. Жінка запросила до себе сина з невісткою і повідомила:
— Я вирішила, що моя квартира має залишитися Віталіку, а дача в рівних частках Олегу і Віталіку.
— Я ледь не втратила мову, бо бабуся неначе забула про другого онука. — ділиться Маргарита, — чоловік також від подиву рота відкрив.
— Потім дачу продайте і поділіть гроші і вже з них щось віддасте Андрієві, а квартира залишиться Віталіку, бо він і так натерпівся, хай хоч би власне житло у хлопця буде.
— Та чому це Віталік натерпівся? — обурюється Маргарита, — це ваша справа, кому ви залишите власне житло, але ви ж геть не те кажете. У вас, крім старшого онука, ще й молодший є!
— Це моя остання воля і змінювати її не збираюся, — сказала свекруха.
— Ну, не хвилюйся ти так. Для нашого Андрійка ми з тобою самі заробимо. Якщо хочеш, можемо купити йому квартиру в іпотеку. – сказав тоді чоловік Маргариті.
– Так ми й зробили, – ділиться Маргарита, – але я чоловіка відразу попередила, що на мою допомогу його мама більше не може розраховувати.
— Так і відкрила своє справжнє обличчя моя друга невістка,— каже Марія Петрівна,— Така хороша ж була, а я к почула, що повз неї квартира пробігла, так і чути про мене не бажає.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
