Побралися Антон із Христиною рано – їй тоді було вісімнадцять років, а синові двадцять. Але в РАЦС вони вирішили піти через те, що вже ось -ось мали стати батьками. Я не відмовляла, пізно вже було, дитина мала скоро з’явитись, все вже зроблено.
Жити вони прийшли спочатку до мене, потім винайняли квартиру. Син тоді поміняв роботу, вирішили вони своєю родиною жити. Ми з Христиною уживалися мирно, вона намагалася зайвий раз мені на очі не траплятися, я намагалася допомагати з онуком і в них із сином справи не лізла. Вони начебто добре ладнали.
Від мене вони пішли за півроку після весілля, хоча я вважала це не надто розумним вчинком. Молода дівчинка, дитина маленька, син один працює. Навіщо було з’їжджати, я не знаю. Свою думку я їм озвучила, але наполягати не стала. Навіщо? Мало які у них причини, може, зі мною не подобається жити.
Після переїзду вони прожили ще рік, а потім Антон заявив, що вони розлучаються. Це було як грім серед ясного неба. Начебто так добре жили, я колись приходила в гості або вони приїжджали, жодних непорозумінь між ними не бачила. Що спричинило розлучення, я зрозуміла пізніше.
Виявилось, що на новій роботі у сина зав’язався роман із колегою. Півроку вони шифрувалися, а потім дівчина відчула, що при надії. Про те, що Антон одружений, вона знала, але її це не зупинило.
Христина розлучення сприйняла зовні спокійно. Виїхала до своїх батьків, вони живуть у тому самому місті. Я зі сватами бачилася тільки на весіллі, тож про сім’ю нічого сказати не могла. З колишньою невісткою я підтримувала зв’язок, регулярно намагалася приїжджати, бачитися з онуком, привозити гостинці та подарунки.
Мене Христина ні в чому не звинувачувала, подарунки приймала з вдячністю, ні про що не просила, казала, що все гаразд. Худла, правда, на очах, але я думала, що вона просто дуже переживає розлучення. Я сама через таке пройшла, уявляю, що це таке. Особливо коли не просто розлучення, а тебе змінюють на іншу жінку.
Син зі своєю новою подругою розписався, хотів привести її до мене, бо задумалися про іпотеку, але я відмовила. Бачити його нову дружину мені було неприємно. Якщо синові подобається, нехай живе, а я не хочу з нею жити під одним дахом. Антону неприємно було, видно було, але нічого не сказав.
З колишньою невісткою і онуком я продовжувала бачитися. Їм поки що не дали місця у дитячому садку, тому вона сиділа з онуком удома. В один із моїх приїздів я помітила, що у Христина сидить у кімнаті в темних окулярах. Спитала як? Вона довго мовчала і все якось говорити не хотіла, а потім просто поглянула на фото вітчима.
Сказала, що просила маму з ним розлучитись кілька разів, але вона відповідала, що якщо щось не подобається, то її ніхто не тримає.
А куди вона піде без заробітку та з маленькою дитиною на руках? Син вивернувся і платить справжні копійки, хоч отримує добре. На її виплати дитину ні одягнути, ні прогодувати неможливо. Я вже не кажу про оренду житла.
Додому я повернулася під враженням. Зателефонувала до Антона, запитала, чи не соромно йому платити такі копійки на сина. Той відповів, що не соромно, у нього незабаром друга дитина з’явиться, треба думати про іпотеку та нову родину.
– Нова родина! Який ти молодець! А про стару родину хто думатиме? Христина поки що працювати не може, а сина треба якось забезпечувати, – мені було гірко, що син так повівся.
– Я плачу аліменти, скільки можу. Христина сама винна, що не змогла зберегти сім’ю.
Яблуко від яблуньки не далеко покотилося. Антон дуже схожий на свого батька, хоча майже його не знав. Цілу ніч я не могла заснути. Вранці я зателефонувала Христині і запропонувала їй переїхати до мене, доки вона не встане на ноги. Я і з онуком допоможу, і спокійно тут у мене.
Вона швидко погодилася і вже ввечері з сумками була в мене. Ось уже якийсь місяць живемо душа в душу, ніяких претензій у мене до неї немає, по дому все робить, готує добре. Я поки що працюю, тому все хазяйство на ній. Вийде вона на роботу, там думатимемо, як далі житимемо. Але поки що все добре.
Синові я нічого не говорила, хоч і не приховувала факту, що поселила колишню невістку та онука в себе. Якось син про це дізнався за кілька місяців і вирішив влаштувати сцену.
– Нас із дружиною ти до себе не пустила, а як мою колишню, то будь ласка! – вимовляв Антон.
– Окрім твоєї колишньої тут ще й твій син живе. Ти до нього ніколи не зайшов, не подзвонив, не соромно?
– Та що ти мені все сина нагадуєш? Я на нього аліменти плачу. Все, досить
Я побажала синові самому пожити на ті аліменти, що він платить і поклала слухавку. Завтра треба буде сходити до нотаріуса. Не хочу, щоб квартира дісталася після мене синові. На жаль, я не змогла виховати з нього гідного чоловіка, так хоч онуку допоможу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
