Мій тато мені завжди казав, що моїм добрим серцем скористаються.
– Добра ти у мене, Юлечко, надто добра. Боюся аби тобі добрий чоловік попався, бо таких багато ходять, що користаються лише, а нічого не дають взамін.
Але на батьків подив, ніхто моїм добрим серцем не хотів користатися до тридцяти двох років… Та й то, швидше, я сама все й зробила, аде про все по порядку.
Я працюю в одному ресторані помічником кухаря і шлях мій пролягає через центр міста, де завжди гамірно від перехожих, співаків та нужденних. Деякі серед них професійні, а деякі дійсно потребують допомоги, тому я з ресторану беру якісь продукти, що залишилися і роблю бутерброди та даю таким людям. Ресторану від того ніякої шкоди, а людині голодній перекус.
І ось одного разу я побачила чоловіка, який співав в парку і я, за звичкою, простягла замість грошей їжу, чоловік взяв і подякував. У нього був гарний голос і очі… такі сумні і безпорадні…
На наступний день він знову там був і я запропонувала йому каву, бо на вулиці стало прохолодно, а він був дуже легко одягнений.
Виявилося, що його звати Олег і він втратив всі документи через пожежу в хаті, подався в місто заробити, але на будовах його обдурили і він втратив віру в людей.
Я мамі й татові розповіла про Олега і вони сказали, що чоловік може пожити у нас в літній кухні.
Отак він і став жити у нас. Виявився дуже працьовитим, бо одразу взявся батькам допомагати по господарству, лагодити…
А, коли постригся і побрився, то виявилося, що він ще й гарний…
Я закохалася, але Олег першим зробив крок – він мені освідчився…
Я була така рада і щаслива.
Навіть тато вже нічого не казав…
Олег поновив документи, я запропонувала його влаштувати до нас в ресторан на доставку їжі.
А скоро відчула, що при надії.
Ми всі плакали від щастя!
Тато казав, що знову повірив у справедливість, бо його донечка і заміжня і дитинку матиме.
У нас з’явився Миколка і я доглядала малого, поки чоловік працював.
А далі почалося банальне – з роботи пізно приходить, на вихідні не з’являється! А потім напарниця мені й сказала, що моє добре серце посунула осина талія. Я вперше побігла захищати своє щастя, але того ж вечора Олег зібрав речі і сказав, що буде малому допомагати, але мене він не любить.
Отак, відігріла, відмила і комусь кохання, а тобі дуля.
Тато сказав, що ми й без нього Миколку виховаємо, а життя своє покаже.
Я вийшла на роботу в інше місце, біля села відкрили колибу і мені було й близько й посада кухаря, хоч і більше грошей, але й більше відповідальності.
Олег платив аліменти справно, хоч в цьому не обманув, але до дитини не приїжджав.
Вони виїхали в інше місто і там жили.
Думками я все ще була в тому шлюбі, думала, чого так сталося, чому завжди обирають зовнішність… Мріяла, що Олег все зрозуміє і повернеться.
Не вернувся він ні через два роки, ні через п’ять…
Якось мене покликали в зал, бо клієнт вирішив подивитися, хто ж так йому м’ясо втушив. Я вже вся розчервонілася, бо ж мене ніколи не сварили.
– Знаєте, я вперше їм таке м’ясо! Я б на вас одружився, – каже він.
– Так я й не заміжня, – пожартувала й я.
Читайте також: – Доню, приїжджай негайно!, – тремтячим голосом сказала мама. Я зрозуміла, що сталося щось непоправне, лиш би не з татом
А що? Як за добре серце не хочуть брати заміж, то хай за просмажене м’ясо беруть…
І що ви думаєте? Став Володимир у нас частим клієнтом і старається приїхати на кінець зміни аби мене додому підвезти.
І мені з ним добре та спокійно, так як має бути, коли ти впевнена, що людина тебе любить і тобою дорожить.
Ми вже два роки живемо разом, поки спільних діток немає, але Миколка називає його татом.
І ще скажу таке – я б за Олега й не згадувала, якби не аліменти, які він надсилає… Сама з себе дивуюся, що отаке велике кохання змогла забути!
Фото Олександри К.
