— Подзвонила я в цю компанію, ну, по прибиранню, кажу, знаєте, мені треба відмити трикімнатну квартиру, в якій років тридцять ніхто не наводив лад! – розповідає Марія. – Господиня нечупара, стан просто невимовний. Жінка відповідає, що бюджетно не вийде. Та я навіть не сумнівалася, що це обійдеться в копієчку, але що робити? Сама навіть братися не буду, там професійні засоби потрібні вже, хоч би вони ще впоралися. Записуйте адресу, кажу, хочу зробити подарунок свекрусі! Нехай хоч раз в житті вона подивиться, що таке чиста квартира.
У шлюбі Марія сім років, і зі свекрухою, Ніною Анатоліївною, відносини у них весь цей час були чудовими. Може бути, тому, що разом не жили ніколи, ділити їм нічого. А може, це просто Ніна Анатоліївна така людина – добра, сердечна, щедра, без каменя за пазухою, таких тепер мало.
— З першого дня готова була все з себе зняти і нам віддати! – згадує Марія. – Будь-яку допомогу завжди пропонувала і надавала. Ми після весілля вирішили з чоловіком іпотеку брати, вона почула краєм вуха, мовчки гроші зі своїх рахунків зняла і нам принесла – мовляв, на квартиру тут не вистачить, але хоч щось, більше у мене, на жаль, немає. Там близько трьох трьох тисяч доларів було, теж не копійка, тим більше для пенсіонерки! Причому, одруженому синові віддала, а значить, і мені! Це в наш час, коли люди ще до весілля думають про те, як потім розлучатися будуть.
Молоді додали свої заощадження і взяли непогану квартиру в кредит. Виплатили вони його без особливого напруження і набагато швидше, ніж планували спочатку.
Тільки ось в свою власну квартиру Ніна Анатоліївна Марію довго не запрошувала.
— А потім Ніна Анатоліївна до стаціонару потрапила по швидкій, – розповідає Марія. – Подзвонила мені, – каже, Машенька, зайди в магазин, купи мені, будь ласка, халат який-небудь, тапочки і нічну сорочку, привези, я тобі гроші потім поверну. Я ще здивувалася в душі – навіщо в магазин, можна ж додому заїхати, там все взяти і гроші не витрачати. Я куплю, мені не складно, і гроші брати з неї не стану за таку дрібницю. Але ж вона ж все одно мені їх поверне потім, як би я не сперечалась.
Після роботи Марію в той день забрав чоловік Микола на машині, вони заїхали в магазин. Маша купила все, що просили, а халатів потрібного розміру не знайшла. Мотатися по інших магазинах не було коли, і подружжя вирішило по дорозі в стаціонар заскочити до Ніни Анатоліївні додому, знайти там який-небудь халат і привезти їй на перший час. Ключ від квартири у Миколи був.
— Ой, я отетеріла, чесно! – зітхає Марія. – Я сама теж не зразкова господиня, буває, що і підлогу тижнями не мою, і речі розкидаю, і посуд в раковині збираю. Але там – просто морок! По чорній підлозі стежки протоптані, зі стелі павутина звисає, всюди шар пилу і гори речей, морок! Який там халат, я зрозуміла, чому вона просила заїхати в магазин. Купили, віддали, і, звичайно, тоді я їй нічого з приводу стану її квартири говорити не стала.
Це було на першому році їхнього шлюбу. А зараз Ніна Анатоліївна вже і не соромиться свого безладу. Спокійно запрошує родину сина в гості, при цьому навіть спроб не робить якось прибрати перед приходом гостей. І ображається, що молоді не особливо хочуть до неї їздити.
– Так у неї і присісти нікуди! – зітхає Марія. – Гору речей з одного крісла на інше перекине – сідайте, мовляв, не звертайте уваги, у мене тут не прибрано. Ну, поки дитини не було, туди-сюди, час від часу заїжджали ми з чоловіком ненадовго. А як дочка з’явилася два роки тому, я Ніні Анатоліївні сказала – ні, тепер вже краще ви до нас.
Ніна Анатоліївна охоче допомагала молодим з дитиною – і з коляскою гуляла, і в магазин або перукарню Марію відпускала, залишаючись з онукою у них вдома. Маленьку Юлю Ніна Олександрівна дуже любить, і останнім часом наполегливо запрошує до себе з ночівлею.
– Я навіть думати поки не можу про це серйозно! – розповідає Марія. – Але вона раз у раз піднімає цю тему. Кілька разів я їй акуратно говорила, що в її квартирі спочатку прибрати треба, завали розібрати, підлогу вимити, потім дитину запрошувати. Начебто все зрозуміє, а через кілька тижнів знову – ну коли ви до мене Юленьку привезете? Тут Коля до неї їздив за документами своїми у вихідні, взяв дочку з собою. Юля в блакитних колготках була. Слухай, я їх потім викинула в результаті, не змогла відіпрати, уявляєш? Підошви просто чорні були. У чоловіка питаю, ви по вулиці, чи що, ходили босоніж, або, може, по під’їзду? Ні, каже, у матері в кімнаті, по ковру.
Треба сказати, що при цьому чоловік у Марії дуже охайний.
– Просто парадокс! – ділиться Марія. – І пил витирає, і підлогу миє, і посуд немитий в раковині терпіти не може, як прийде, побачить – стає мити. Ніяких розкиданих шкарпеток, забризканих дзеркал, чашок біля комп’ютера від нього у нас немає. А мама зовсім інша. Правда, він з нею не живе років п’ятнадцять вже.
Нещодавно у Ніни Анатоліївни був день народження. Зазвичай вони дарують матері гроші, яка та вже не перший раз потім витрачає на внучку. Цього разу невістка вирішила зробити свекрухи інший подарунок – прибирання квартири.
– Все оплатили, купон на прибирання поклали в конверт, вручили їй на святі! – розповідає Марія. – Нікому сторонньому не розповідали, зрозуміло, що там в конверті. А вона образилася! «Ви мене що, нечупарою вважаєте, чи що? – питає, уявляєш? – Це неповага і ви мене просто ображаєте! ». Ридає другий тиждень вже. Я дзвонила, трубку не бере, і з Миколою теж не хоче розмовляти. І чого б?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
