– Світлано, здрастуйте! Вибачте, будь ласка, я ваша сусідка знизу.
– Я музику зараз тихіше зроблю, – відповіла дівчина в легкому халатику. В руках вона тримала келих.
– Та ну що ви, не варто. Подзвонили з роботи чоловіка, попросили терміново приїхати.
– Щось зі здоров’ям?
– Не сказали. Сказали терміново. До мами їхати довго. Чи не могли б ви за моїм сином приглянути? Йому сім з половиною, по ідеї він може і сам, але я буду сильно переживати. А тут і так на нервах…
– Звичайно, зараз переодягнуся і спущуся.
– Він зазвичай спокійний, або в планшеті сидить, або питання задає.
Дівчина в білій майці і джинсах сиділа за столом, пила чай і з кимось говорила по телефону:
– Ця з бухгалтерії недолуга така. Видно ж, як вона з Петром Сергійовичем заграє.
На кухню зайшов хлопчик з планшетом в руках. З планшета долинали звуки суперечки – Джеймі і Адам з MythBusters ніяк не могли домовитися. На майці у хлопчика був напис «Майбутнє за роботами!».
– Ой, вибач, передзвоню. Я тут в благодійності беру участь. – договорила телефоном дівчина – Привіт, я тітка Свєта. Будеш чай?
– Ні. Дякую. Я – Кирило. Мама говорила. А ви – красива… Хоча мама каже, що всі красиві – нещасні. А тато каже мамі, що за її логікою, або вона – некрасива, або шлюб – невдалий.
– Веселі у тебе батьки. За красиву, звичайно, спасибі. А про нещасну…
– А де ваш чоловік?
– Ой, скажімо так… в магазин пішов. Років зо три тому.
– Ааа, зрозумів! Він вас покинув!
– Слухай, а у вас в домі є щось міцніше від чаю? Мені від таких діалогів не по собі…
– Щось є, начебто, в холодильнику.
– Дякую, але я краще чай. В гостях же.
– Тьотю Свєто, вам потрібен новий чоловік.
– Кириле, я почекаю, поки ти виростеш. Та й, де їх знайти…
– А кого ви шукайте? Я дивився програму одну – треба чітко уявити бажане.
– Скинь посилання програми. Словом, такого, щоб багатий, красивий, добрий. Щоб мене любив, забезпечував мене всім…
– А ви йому така навіщо?
– Тобто, навіщо? Я його любити буду, по СПА ходити.
– Ну, ось яка цьому дядьку користь від вас? Якщо він розумний, то він хоче бачити поруч із собою помічника. А навіщо йому тарган в квартирі…
– Де ти говориш у вас винце? – дівчина відкрила холодильник, знайшла пляшку, вилила чай в раковину і налила в кухоль червоного.
– Ще я дивився програму про дружин олігархів. Там говорилося, що вони всі люблять випити. Живуть такі в особняках і спиваються.
– Це, милий Кирюшо, називається – самотність. Вип’єш зі мною? Жартую!
– А знаєте я з ким одружуся?
– Я ж сказала – зі мною!
– Я серйозно.
– З ким?
– З Анькою. Ми з нею на робототехніку разом ходимо. Вона розумна. Розумніша за мене. Один раз на змаганні у нас два модуля, які по блютус з’єднуються, перестали бачити один одного. Ми з нею в одній команді. У мене паніка. Робот наш не працює. А вона заспокоїла мене, і давай підключати заново. Десять пристроїв всього видно, телефони, комп’ютери, а нашого модуля немає. Так вона бере їх і на вулицю. Я за нею. Забігли в лісок поруч. Там сигналів немає ніяких. І відразу модулі знайшли один одного. Прийшли і виграли змагання. Вона – моя команда! Я в ній впевнений! Її є за що любити!
Дівчина залпом випила вміст гуртки. Налила ще.
– Ну, Анька, козуля, підрізала у мене такого жениха. Тобто, ти хочеш сказати, що мені треба на роботі шукати чоловіка?
– Сильних – самі знаходять! Навіщо шукати, ви ж не помідори шукаєте по магазині.
– Чуєш, психолог, не розумію!
– Станьте самі багатою, красивою і доброю! Так зрозуміліше?
– А навіщо мені тоді хтось потрібен буде? Я б подорожувала, англійську вчила, на танці пішла, на курси кулінарні. Тако навчилася б готувати!
– А що вам зараз заважає?
– Чоловіка немає, який би за все платив.
– Тоді ви точно виходить – тарган.
– Ей, досить обзиватися. Я хочу звичайного жіночого щастя.
– Менше фільмів дивитися треба! Все життя будете шукати неіснуючого героя, замість того, щоб жити!
– Замовкни вже! Багато ти розумієш! Іди в свою кімнату! Розумник! Спати пора!
Хлопчик пішов. У дівчини текли сльози. Вона допила вміст чашки. Задзвонив її телефон. Вона скинула. Вхідні двері відчинилися. Зайшла пара. Обоє були злегка «під градусом», очі світилися від радості.
– Світланко, спасибі вам велике, що посиділи, – проспівала сусідка.
– Не проблема. Я тут винце ваше…
– Нічого нічого.
– Бачу, з чоловіком все добре?
– Ой, та це він колег підмовив. Нерозумні. У нас річниця першого поцілунку сьогодні. Я приїхала в його офіс. Він на підлозі лежить і записка на ньому – «Я – сплячий красень. Поцілуй!» Потім випивки купили і в кіно пішли, як в інституті.
– Ви змовилися, чи що?! Мені пора!
– Як Кирило поводився? – вже в дверях запитала його мама.
– Погано. Дуже погано. Можна я частіше буду з ним сидіти? Виховувати.
Автор: Oлександр Бeссонов.
Фото – ілюстративне, з відкритих джерел.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
