fbpx
Історії з життя
– Подзвонили з роботи чоловіка, попросили терміново приїхати. Сказали терміново. До мами їхати довго. Чи не могли б ви за моїм сином приглянути? Йому сім з половиною, по ідеї він може і сам, але я буду сильно переживати. А тут і так на нервах

– Світлано, здрастуйте! Вибачте, будь ласка, я ваша сусідка знизу.

– Я музику зараз тихіше зроблю, – відповіла дівчина в легкому халатику. В руках вона тримала келих.

– Та ну що ви, не варто. Подзвонили з роботи чоловіка, попросили терміново приїхати.

– Щось зі здоров’ям?

– Не сказали. Сказали терміново. До мами їхати довго. Чи не могли б ви за моїм сином приглянути? Йому сім з половиною, по ідеї він може і сам, але я буду сильно переживати. А тут і так на нервах…

– Звичайно, зараз переодягнуся і спущуся.

– Він зазвичай спокійний, або в планшеті сидить, або питання задає.

Дівчина в білій майці і джинсах сиділа за столом, пила чай і з кимось говорила по телефону:

– Ця з бухгалтерії недолуга така. Видно ж, як вона з Петром Сергійовичем заграє.

На кухню зайшов хлопчик з планшетом в руках. З планшета долинали звуки суперечки – Джеймі і Адам з MythBusters ніяк не могли домовитися. На майці у хлопчика був напис «Майбутнє за роботами!».

– Ой, вибач, передзвоню. Я тут в благодійності беру участь. – договорила телефоном дівчина – Привіт, я тітка Свєта. Будеш чай?

– Ні. Дякую. Я – Кирило. Мама говорила. А ви – красива… Хоча мама каже, що всі красиві – нещасні. А тато каже мамі, що за її логікою, або вона – некрасива, або шлюб – невдалий.

– Веселі у тебе батьки. За красиву, звичайно, спасибі. А про нещасну…

– А де ваш чоловік?

– Ой, скажімо так… в магазин пішов. Років зо три тому.

– Ааа, зрозумів! Він вас покинув!

– Слухай, а у вас в домі є щось міцніше від чаю? Мені від таких діалогів не по собі…

– Щось є, начебто, в холодильнику.

– Дякую, але я краще чай. В гостях же.

– Тьотю Свєто, вам потрібен новий чоловік.

– Кириле, я почекаю, поки ти виростеш. Та й, де їх знайти…

– А кого ви шукайте? Я дивився програму одну – треба чітко уявити бажане.

– Скинь посилання програми. Словом, такого, щоб багатий, красивий, добрий. Щоб мене любив, забезпечував мене всім…

– А ви йому така навіщо?

– Тобто, навіщо? Я його любити буду, по СПА ходити.

– Ну, ось яка цьому дядьку користь від вас? Якщо він розумний, то він хоче бачити поруч із собою помічника. А навіщо йому тарган в квартирі…

– Де ти говориш у вас винце? – дівчина відкрила холодильник, знайшла пляшку, вилила чай в раковину і налила в кухоль червоного.

– Ще я дивився програму про дружин олігархів. Там говорилося, що вони всі люблять випити. Живуть такі в особняках і спиваються.

– Це, милий Кирюшо, називається – самотність. Вип’єш зі мною? Жартую!

– А знаєте я з ким одружуся?

– Я ж сказала – зі мною!

– Я серйозно.

– З ким?

– З Анькою. Ми з нею на робототехніку разом ходимо. Вона розумна. Розумніша за мене. Один раз на змаганні у нас два модуля, які по блютус з’єднуються, перестали бачити один одного. Ми з нею в одній команді. У мене паніка. Робот наш не працює. А вона заспокоїла мене, і давай підключати заново. Десять пристроїв всього видно, телефони, комп’ютери, а нашого модуля немає. Так вона бере їх і на вулицю. Я за нею. Забігли в лісок поруч. Там сигналів немає ніяких. І відразу модулі знайшли один одного. Прийшли і виграли змагання. Вона – моя команда! Я в ній впевнений! Її є за що любити!

Дівчина залпом випила вміст гуртки. Налила ще.

– Ну, Анька, козуля, підрізала у мене такого жениха. Тобто, ти хочеш сказати, що мені треба на роботі шукати чоловіка?

– Сильних – самі знаходять! Навіщо шукати, ви ж не помідори шукаєте по магазині.

– Чуєш, психолог, не розумію!

– Станьте самі багатою, красивою і доброю! Так зрозуміліше?

– А навіщо мені тоді хтось потрібен буде? Я б подорожувала, англійську вчила, на танці пішла, на курси кулінарні. Тако навчилася б готувати!

– А що вам зараз заважає?

– Чоловіка немає, який би за все платив.

– Тоді ви точно виходить – тарган.

– Ей, досить обзиватися. Я хочу звичайного жіночого щастя.

– Менше фільмів дивитися треба! Все життя будете шукати неіснуючого героя, замість того, щоб жити!

– Замовкни вже! Багато ти розумієш! Іди в свою кімнату! Розумник! Спати пора!

Хлопчик пішов. У дівчини текли сльози. Вона допила вміст чашки. Задзвонив її телефон. Вона скинула. Вхідні двері відчинилися. Зайшла пара. Обоє були злегка «під градусом», очі світилися від радості.

– Світланко, спасибі вам велике, що посиділи, – проспівала сусідка.

– Не проблема. Я тут винце ваше…

– Нічого нічого.

– Бачу, з чоловіком все добре?

– Ой, та це він колег підмовив. Нерозумні. У нас річниця першого поцілунку сьогодні. Я приїхала в його офіс. Він на підлозі лежить і записка на ньому – «Я – сплячий красень. Поцілуй!» Потім випивки купили і в кіно пішли, як в інституті.

– Ви змовилися, чи що?! Мені пора!

– Як Кирило поводився? – вже в дверях запитала його мама.

– Погано. Дуже погано. Можна я частіше буду з ним сидіти? Виховувати.

Автор: Oлександр Бeссонов.

Фото – ілюстративне, з відкритих джерел.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook