Була у мене подруга. На цьому історію можна й закінчувати. Але ж справа не в подрузі, а в мені. Розумієте, коли тобі подруга в десятирічному віці каже:
– Скажи мамі, що це ти розбила вазу, бо вона тебе сварити не буде.
Це якось звучить по-одному, а фраза:
– Дай мені свою квартиру на вихідні, ти й так з чоловіком їдеш в село.
Звучить зовсім по-іншому. По-перше, я знала Аллу з самого малку, як ви здогадалися, і чудово знала, що брати на себе відповідальність за свої вчинки – ось це точно не її. По-друге, я знала, що квартира їй потрібна для діла темного, бо Алла вирішила закрутити роман з колегою. Я так само, як і вона, не люблю її чоловіка, але ж все одно, це поганий вчинок.
По-третє, я нічого про це не сказала своєму чоловікові Валерію, бо він знав Аллу і знав її чоловіка, тому ніколи б з ними не зв’язувався.
Отож, історія про те, що варто нарешті думати своєю головою, а не якимись ефемерними цінностями дружби, яку відчуваєш лише ти. Я довго думала чи впускати Аллу, але вона так просила, так молила. Обіцяла ідеальну чистоту і не брати наші речі, а ще великий могорич.
– Ти розумієш, він – мій останній шанс, молодий. Гарний і закоханий в мене по вуха. Де я ще в сорок років отримаю такі емоції? А Василь що? Зготуй, прибери, віднеси. Гробар романтики. Так на його пам’ятнику і напишу…
І як я могла відмовити, коли в людини таке кохання накривається чорною плитою?
– Я тобі довіку буду вдячна!, – благала мене подруга.
І що я мала сказати?
– Добре. Але постільну білизну бери свою, – не знаю чого, але вирвалося в мене.
– Ти – справжній друг! Я в тобі ніколи не сумнівалася! Ти найкраща в світі! Люблю тебе безмежно!, – подруга не могла надякуватися.
Але я відчувала, наче над моєю головою збігаються хмари.
Поки ми з Валерієм потіли на городі в моєї мами, Алла чудово проводила час в моїй квартирі. Своєму Василеві вона сказала, що їде у відрядження і носа не потикала з моєї квартири. Хоч Алла й обіцяла все після себе прибрати, але чи не встигла, чи не хотіла – всюди безлад, запах, плями і волосся в раковині…
– Ти хоч би після себе прибрала, – кажу я їй.
– Ой, ти вічно мені настрій зіпсуєш! Подумаєш, там в тебе щось не витерла… Причепишся вічно…
Це був тільки найменш неприємний момент, бо далі пішли в хід бабці на лавочках. Виявляється хтось бачив, як Алла з цим колегою до нас йшли, а вони живуть в домі навпроти. От і спитали Василя, що це його жінка з якимись чоловіками шастає. А той до Алли з питаннями, а вона, як і в десять років каже мені:
– Скажи, що це в тебе роман з колегою. Твій чоловік і так знає, де ти була на вихідні, бо ваш город важко забути. От все буде добре.
Але Василь знову ж вирішив відкрити очі моєму чоловікові на те, кого він тримає під боком.
– Твоя Ірка на вихідні якогось молодика до квартири вела, а моя її покривала. Думай, що ти за жінку маєш.
Проте, Валерій склав два плюс два і сказав, що на вихідні я пітніла на городі в мами, але тепер він розуміє, чому наше ліжко пересунуте. Однак, «подруга» не здавалася і підключила бабок, яким нашептала, що це я воджу до себе хлопчину, а чоловік нічого не знає.
Вона розвела стільки версій цієї події, що вже бабки й самі не знали, на які вихідні бачили вони того хлопця і чи з Аллою, чи зі мною.
Валерій мені пробачив за однієї умови, яку я радо і назавжди виконала – ніякої Алли в нашому житті.
Фото Ярослава Романюка.
