Я люблю доньку дуже сильно і завжди любила та жила заради неї. Але те, що вона мені пропонує – я не хочу цього! Я не хочу так жити!
Я ростила Аню одна, бо батько її був лиш до гульок. Тому я взяла її маленьку, велику клітчату сумку та прийшла назад до батьків.
Прийшлося багато працювати, але я знала, що вдома мене чекає вона і батьки, що ще більше треба?
Аня в мене ні в чому не мала нужди – я від себе відривала і купувала їй все, що вона хоче. Я навіть в свята виходила за когось аби мати гроші, щоб моя дитина мала все, що однолітки, щоб ніхто не казав, що вона без батька і не має таких джинсів чи такої ляльки.
Про якесь особисте життя я й не думала, бо не було коли вгору глянути з роботами, а не те, що заглядати на чоловіків.
Коли ж моя донечка вирішила вийти заміж, то я подумала, що ось і все… Тепер здрастуй самотність і старість…
Але вже тоді донька постаралася знайти мені заняття…
Справа в тому, що весілля ми робили навпіл зі сватами і я думала, що на частину складки й оплачу все.
Але донька була проти:
– Ми хотіли поїхати в Туреччину на медовий місяць! Ти що мене геть не любиш? Ти завжди казала, що хочеш аби я краще жила за тебе, щоб все у мене було найкраще, а сама хочеш аби я на нашій річці медовий місяць провела?
Я не могла дивитися на сльози дитини, тому назичила грошей і вирішила поїхати на заробітки аби їх віддати.
Тяжко мені було, але я мала мету – віддати людям гроші і ще трохи заробити. В усьому себе обмежувала, щоб морозива не з’їсти, щоб води не купити… Все старалася з дому брати, наморожу льоду та в пляшку і так йду…
Ой, що тут згадувати?
Через десять років я вернулася додому на хрестини до другої онучки. Молодята були щасливі від моїх подарунків і радо показували, який вони зробили ремонт.
Коли я запитала, де ж вони діли меблі і техніку з попереднього ремонту, то вони сказали, що віддали свекрам.
– Мамо, то ж уже старий мотлох, а у нас має бути все нове, ми ж сучасні люди.
Але ці сучасні люди ніде не працювали. Зять просто ходив на роботу вигулювати машину, яку я йому купила і корчив з себе якогось фінансиста…
Донька мене обійняла і прошепотіла, що Лесик дуже хоче нову машину, бо ця вже своє від’їздила.
– Мамо, ти ж зробиш це для мого щастя? Мені не можна нервувати, ти ж пам’ятаєш, бо молоко пропаде…
І тут у мене просто відкрилися очі! Волосся заворушилося на руках і на голові! Моя донька настільки засліплена любов’ю до свого чоловіка, що не бачить, як все насправді у них є: Олесь не годує цю родину, а тільки те й робить, що робить дітей, а потім від мене отримує за це подарунки і гроші!
І він вкладає моїй доньці в вуста слова, які звучать так:
– Купи або я її покину!
Я подивилася на це все без тієї родинної радості, а сухими фактами: я не вклала жодного євро в батьківську хату, а всі зароблені гроші віддавала доньці! І це. Виявляється, ще й мало!
Я маю працювати на хлібі і воді, щоб не образити зятя, щоб він був в родині і моя донька й далі перебувала в ілюзії, що вона кохана і жадана жінка…
Як мені поступити? Просто, що не виберу, то все буде погано: виберу потурати й далі доньці – все одно колись випливе правда і вона буде на мене злитися, не буду працювати на зятя – втрачу доньку і вона буде мене в усьому обвинувачувати…
Просто якесь замкнене коло…
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
