Поїхали ми на весілля до двоюрідного брата мого чоловіка. Сказати, що я здивована, то вважай і не сказати нічого. Такого я ніколи в житті не бачила і щиро сподіваюсь, що ніколи не побачу.
Перше, що вразило – наречені стояли на дверях і зайти можна було у кафе тільки після того, як вручиш конверт. Тут же стояла мама нареченої і одразу їх відкривала. Якщо вміст їй не до вподоби був, одразу про це говорила голосно.
Ну а далі узагалі треш: страв було не просто мало – їх не вистачало на триста запрошених. Багато хто, як і ми просто замовили собі їжу за яку самі ж і заплатили, зате тамада щохвилини на щось збирала гроші: на коляску, на хлопчика, на дівчинку, на машину і так без кінця. Коли молоді танцювали перший танець, ми повинні були кидати гроші їм під ноги.
Мама нареченого ледь не плакала від сорому. Виявилось, що вони домовлялись організувати все по іншому, але свати переграли все у останній момент. Вона бігала на кухню і на ходу замовляла якісь страви і нарізки на порожні столи. Через шість годин у залі майже нікого не залишилось – гості порозходились з того дійства. Поїхали і ми з мамою нареченого.
Оскільки чоловік спілкувалися з двоюрідним братом досить тісно, ми з його дружиною часто перетиналися. Влітку зібралися всі разом на пікнік поїхати, та ще одну пару друзів із собою взяли.
Вирішили так: хтось м’ясо купує на шашлик, хтось напої, хтось салати. Розділили все по-чесному на 8 людей. Двоюрідному брату чоловіка належало привезти фрукти та сардельки.
Звичайно, нам варто було чекати на сюрпризи. Приїхали на місце, вивантажуємося, і тут дружина двоюрідного брата вигукує:
– Ой! Ось я я забудько! Забула продукти у машину покласти! Вдома залишилися, уявляєте. Ну нічого, ви стільки всього купили, на всіх вистачить, ще й залишиться!
І це було постійно. Варто нам зібратися разом, щоразу вона заводила ту саму шарманку. То в холодильнику залишила, то забрати від мами забула, то ще щось. Своїм звичкам не зраджувала.
А чоловік її потім друзям зізнавався, що перед тим у них у квартирі концерт справжній. Вона забороняла щось купувати. Нібито, навіщо даремно витрачатися якщо і так все буде і можна безкоштовно поїсти.
Дізналися ми це і придумали, як хоч трошки ту пані навчити. Вже восени домовилися знову зібратись на дачі. Як завжди поділили, хто і що купує. Ми з Женею спеціально приїхали раніше та вивантажили все.
Незабаром під’їхала і машина двоюрідного брата чоловіка. На цей раз все за тим же сценарієм:
– Та як же так! – заголосила його дружина, – Я ж тобі сказала сумки до машини віднести! Знову забув!
Отут я й говорю:
– Нічого страшного! Ми сьогодні також нічого не взяли. Неподалік магазин є, скинемось і купимо все необхідне.
У неї аж рот відкрився, стоїть вся червона. Звичайно ж платити вона не хотіла і почала вигадувати, що гроші не взяли, що не планували витрачатися, а потім сказала:
— Ми ж у гості приїхали, ви нас самі на дачу покликали, а значить, і годувати теж самі повинні! Я нічого купувати не буду. Краще додому поїду.
Ну, ми й не заперечували. Пішла вона пішки до електрички, бо чоловік її відмовився їхати. Через кілька місяців вони розлучились. Шлюб не протримався і року.
Головна картинка – pexels.
