Мама з татом в шлюбі прожили 17 років. Через два роки після весілля, народили мене. Я була у них єдина улюблениця.
Коли я була маленька, то як всі діти просила собі братика або сестричку. На що мама завжди жартувала, що найближчим часом не буде цього.
Коли я стала дорослішати, то з кожним роком бачила, що мама не розквітає, а навпаки в її очах вогник згасав. На мої питання, що з нею відбувається вона махала рукою і говорила:
– Голова болить зараз полежу і все пройде.
Батько часто їздив у відрядження. Грошима нас не ображав, забезпечував всім необхідним.
Весь свій вільний час я проводила з матусею. З кожним днем їй ставало все гірше і гірше. Тоді я сама викликала швидку.
Її забрали у стаціонар, а тато був у від’їзді і лікар пізніше сказав мені, що у мама видужати вже не зможе. І її дні пораховані.
Я дуже переживала, корила себе за те, що нічим не могла допомогти своїй матусі. Незабаром мами не стало. Я замкнулася в собі. Тато навіть фахівця додому приводив, щоб якось вивести мене з цього стану. Він навіть на час відмовився від своїх поїздок.
Завдяки психологу мої справи пішли на поправку. І тільки тоді вже тато зважився поговорити зі мною і розповісти всю правду. Виявляється мама нездужала до знайомства з татом. Він цього не злякався і все ж зробив мамі пропозицію.
Вона говорила йому:
– Навіщо тобі такий тягар на все життя.
А він їй:
– Скільки буде у мене сили і здоpов’я все зроблю для тебе.
Мамі не можна було навіть планувати дітей, але коли вона дізналася, що в очікуванні, то твердо сказала, що стане матір’ю.
На світ з’явилася я. І батько з матір’ю домовилися, що мені ні чого не розкажуть про її проблеми. Якби я тоді не викликала швидку, так би напевно і не дізналася, що мама хвора.
Ми з татом дуже любили маму, вона була хорошою та доброю людиною. Я дуже вдячна їй за те, що вона дала мені життя, попри всі труднощі. Я берегтиму світлу пам’ять про неї і обов’язково розкажу онукам, якою світлою людиною була їх бабуся.
Фото ілюстративне.
