– За новосілля і онуків – підняла тост свекруха, а в Ані защипало в очах.
Вона пробувала кліпати, щоб не розревітися перед гостями і побачила погляд чоловіка – повний любові і підтримки. Все у них буде добре, поки вони разом.
Вони будували цей будинок в очікуванні дива, розподіляли, де будуть спальні дітей, велику кухню, аби в старості ще й онуки вмістилися. Підбирала колір стін, меблі, гардини, картини… Кожна дрібничка була підібрана під майбутнє щастя. Але його не було, бо кожного разу їм говорили, що шансів дуже мало. Чоловік брав за руку і говорив, що вони справляться, все буде добре. Далі чергова відпустка в Європі, Єгипті, Туреччині, Еміратах… Життя повне дива і попри дітей.
Але вона знала, чому це сталося, бо тоді дитина могла б їй завадити, їм завадити. Вони тільки одружилися, студенти, знімали квартиру з коричневими стінами помальовані емальованою фарбою. Спочатку ж треба влаштувати кар’єру, збудувати будинок, а все інше воно прийде саме собою.
Але не прийшло. Шансів дуже мало…
Живуть же люди? Спеціально не хочуть мати дітей. Вони ж разом!
А через якийсь час прийшов чоловік і почав щось молоти про іншу жінку і те, що у них буде дитина.
– Розумієш? Моя дитина…
Вона зрозуміла. Лежала в цьому будинку щастя і не могла ні про що інше думати, як те, якою ж можна бути нещасною… Будинок припадав пилом і брудом, а їй було байдуже, хоч колись фанатично прибирала його для майбутнього.
В якийсь з днів, вона відчула, що жива, спрагла і голодна, що треба нову зачіску, манікюр і помаду. Перукарка чаклувала над її головою і видавала новини зі швидкістю світла. Її розслаблений мозок зачепився за фразу «… а він її кинув, бо вона не могла мати дітей. І правильно зробив. Нащо з такою жити? Для чого взагалі такій жінці жити?». Не знає, як вибігла на вулицю і вилетіла просто на нього і його пузату жінку. Чекала, що грім зараз вдарить просто в неї презирством з йог очей. А з її – тріумфом. Але вони її навіть не помітили. Не помітив жінку, яку колись любив. З якою жив п’ятнадцять років… Вона має зникнути.
Прийшла до будинку мрії і вирішила його спалити. Все спалити. Розвела багаття з його одягу посеред кухні, де мали вечеряти їхні онуки. Полум’я так швидко підскочило до її рукава, так обпекло руку…
Не знає як опинилася на вулиці, але за кілька хвилин сусід загасив полум’я вогнегасником.
– Добре, що там було багато шкіряного взуття, яке лиш тліє.
А вона дивилася на свій будинок і чітко усвідомила, що не хоче робити погано йому, а тим більше собі. Хто визначив, що вона суха струхлявіла палиця, яка не має мати нічого? Люди? Бог дав їй життя і тим самим дав їй силу в себе, силу будувати своє життя і силу битися за своє майбутнє.
Фото ілюстративне.
