fbpx
Історії з життя
Прийшла сусідка і принесла бабці продукти, усе чітко за списком з чеком. Старенька квапливо перерахувала залишок сунула двадцятку за послуги і швидко на свій пост до телефону. Уже тридцять років сидить поклавши руку на слухавку, чекає коли ж зателефонує син і мить її торжества нарешті настане

Прийшла сусідка і принесла бабці продукти, усе чітко за списком з чеком. Старенька квапливо перерахувала залишок сунула двадцятку за послуги і швидко на свій пост до телефону. Уже тридцять років сидить поклавши руку на слухавку, чекає коли ж зателефонує син і мить її торжества нарешті настане.

Знову і знову смакувала майбутню розмову. Син обов’язково вибачатиметься і визнає нарешті, що тоді саме вона – мама була права, а не ота, прости Господи, що він привів і назвав своєю дружиною. Вона звісно трохи поговорить, а потім скаже, що той його вчинок був зрадою і вона ніколи не пробачить. І обов’язково кине слухавку. Хай знає, хай сам далі живе, як хоче.

А, як же вони добре удвох жили. Вона і її синочок. Гарний, тихий і слухняний хлопчик. Мамусею її називав. Вона звісно була строгою матір’ю: ніяких тобі ніжностей. Сусіди хитаючи головами казали, що вона схожа на генерала, адже з їхньої квартири лиш накази і чути. Хай балакають. Зате син мужчиною самостійним виріс. І все було б у них добре, якби не ота дівчина, яку він у бабусину квартиру привів.

— Оленка моя дружина, мамо! Тепер ми тут житимемо. – сказав безапеляційно.

П-ф-ф-ф! У неї і досі від згадки про ту дружину сміх бере. Не зрозуміло хто і звідки. Така сіра мишка без освіти і перспектив. Але ж знав син, що мама домовилась і уже засватала доньку директора заводу, так він із цією, швиденько одружився. «Ти бабусею скоро будеш». Ніби вона від тих слів радіти мала.

Ох, що вона тоді влаштовувала, аби їх розлучити. Нічого не допомагало. Єдине, що змогла зробити – попросила знайомого, аби за щось відрахував сина з інституту. Звісно, того одразу на службу забрали. І тут вона усе зробила, аби його у найвіддаленіший куточок союзу закинули.

До невістки у квартиру влетіла з нарядом. Несамовито почала переривати речі і шукати своє дорогоцінне кільце. Ні, то не вигадка була. Її старовинного золотого і дуже дорогого кільця не стало. Ну хто міг про нього знати і взяти. Звісно, невістка. Догори поставили увесь дім, навіть у пелюшки до дитини заглянули. Нічого не знайшли.

Дівчина в той же день узявши дитину поїхала до батьків. Ох, і щаслива ж була тоді свекруха. Навіть гостей покликала відсвяткувати. Сину телеграму дала, мовляв і місяця не пройшло, а твоя благовірна Оленка втекла, ще й майно твоєї мами прихопила.

Кільце те вона років через п’ять таки знайшла. Впало у раковину. Коли сантехніку міняли воно і знайшлось, але хіба то важливо. Головне, що та дівчина тоді, таки поїхала із їхнього життя.

Син повернувся відслуживши. Вона чекала, що прийде і вибачиться за свій недолугий шлюб. Ні! Він виявляється хотів речі забрати свої і дружини. Вони вирішили жити подалі від неї.

Ой, що вона тоді казала і робила. Бурю зчинила, аж голос зірвала. Даремно. Він пішов. Ще декілька років після того вона ходила на роботу, чогось у житті хотіла, але поступово зрозуміла, що їй нічогісінько не потрібно у цьому світі. Зрозуміла, що не вміє жити не керуючи сином. Якось без того, аби когось повчати і наставляти, життя стало порожнім.

Саме тоді і вирішила, що син без неї також не зможе. Здала материну квартиру і сіла чекати дзвінка від сина. Уже тридцять років чекає. Обдумує кожне своє і його слово. Уже точно знає, яким голосом говоритиме. Уявляє, як він просить вибачення. а вона кидає слухавку.

∗ ∗ ∗

А десь там за сотні кілометрів матір її колишньої невістки прийшла до найрідніших. Три горбочки під однією мармуровою плитою. Завжди разом, як і хотіли. Донька її чоловік і їх малесенький синок. Уже двадцять сім років, як водій бензовозу заснувши за кермом забрав їх у неї. Таких молодих і сповнених життя.

Чомусь подумалось про колишню доччину свекруху. Чому не приїхала провести сина? Чому не навідується сюди. Вона ж написала їй тоді. Але та уперто мовчить. Не знала бідна жінка, що тоді, багато років тому у пориві люті матір її зятя рвала і метала. Усі речі її доньки розкидала і порізала, а з поштової скриньки листи газети і телеграми викинула, навіть не читаючи. Що вона ще й досі сидить на своєму посту біля телефону чекаючи миті свого тріумфу.

Автор Анна К .

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

facebook