Жила на світі одна Дівчинка і була вона дуже весела та щаслива. Вона гарно вчилася в школі і любила читати, але найбільше вона любила мріяти про те, про що читала. Вона уявляла себе і космонавткою, і індіанкою, навіть археологинею чи й видатною акторкою…
Вона мріяла, що все може і все у неї в житті буде, як у таких гарних книгах.
Вона закривала очі перед сном і перетворювалася з Дівчинки на героїню.
Але одного дня їй попалася книга з притчами. Дівчинка почитала, але нічого не зрозуміла, адже притчі видавалися такими нудними, особливо ось ця, про коня.
Ну, бути ж такого не може, щоб вільний мустанг покірно тягав вал у якогось чоловіка на млині. Та він би вирвав і той вал і потягнув за собою й млин. Але там написано, що кінь слухняно тягав того вала, вдячно приймав з рук мірошника їжу та воду і був вдячний, коли той змащував йому мозолі від попруги.
Коли ж мірошник вирішив продати млин, то він того коня випустив на волю, але кінь і далі ходив по колу, бо забув, як це скакати на волі. Тепер він вмів лиш ходити з опущеною головою.
Дівчинка закрила книжку і вирішила більше ніколи такі дурниці не читати.
Вона взяла чергову книжку про пригоди і почала мріяти.
Але потім дівчинка виросла в дівчину і так палко закохалася, що вирішила покинути всі свої наївні мрії про Космос, Єгипет та Мексику і варити своєму Михасику смачні супи та запіканки.
Михайло не завжди дякував дружині за такі старання, а все частіше гримав та придирався до приготовленого, прибраного, зробленого, доглянутого. Дівчина тільки сильніше хилила голову і все ретельніше старалася.
Тоді Михасик приносив їй квіти, говорив, яка вона у нього чудова і всі її душевні болі гоїлися і вона знову починала варити, прати, прибирати. Виховувати.
Але одного дня Михасик прийшов і сказав, що вона стала вже йому непотрібною, у нього є молода і повна сил дівчина, яка буде все робити просто ідеально і з усмішкою, а не так, як останнім часом робила Дівчина, з втомою і безнадією.
Дівчина не хотіла нікуди йти, вона пробувала навіть скандалити, але Михасик сказав, що квартира батьків, на дітей він буде виплачувати аліменти.
Пішла Дівчина з дітьми геть, почала ще більше працювати, щоб її діти могли мати все, що вони хочуть, могли читати і мріяти, що все у їхньому житті складеться так, як пише в улюблених книжках.
Потім Дівчина вийшла заміж вдруге, щоб так само, як з Михасиком, вона виконувала свої домашні обов’язки.
Але цього разу Дівчина вже знала правила гри, тому другий шлюб видався довгим і щасливим, як вона собі думала.
Її діти теж виросли і так само, як мама покинули мріяти та почали жити реальне життя, адже на схилі літ наша Дівчина взагалі не терпіла ніякі книги та мрії, а казала, що це все дурниці і тільки праця зробить з людини людину.
– Надумають собі всілякі дурниці, понаписують і баламутять людей. Треба працювати, тоді будете все мати!
Вона ще багато чого говорила, особливо про те, якою має бути дівчинка і як вона має виглядати та як має поводитися. І все це для того, щоб майбутній чоловік був нею задоволений, приносив квіти та шепотів гарні слова.
– Має бути в житті повага один до одного, – казала вона і трохи лукавила, бо тут була повага тільки до одного.
Певна, що й діти нашої дівчинки так само ставали ярими прихильницями бабусиного вчення щодо мрій і того, як має виглядати дівчинка.
І наче на сміх, в роду у Дівчинки завжди з’являлися лише дівчатка.
Це мало б когось та чогось навчити, але ж то така дурниця тут написана, що й читати годі.
Але притча про коня таки життєва, чи не так?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
