fbpx

Приїздила я рідко і не одразу помітила, що мама дуже сумна. Як виявилося, батько завів там нову родину і не ховався з цим, а навпаки, хизувався перед мамою

Він не був для неї хорошим чоловіком, то чому тепер так побивається?

Я не можу сказати йому про це в очі, бо я ж донька, бо я ж маю тепер його підтримувати та розраджувати, бо йому важко від втрати мами.

Але він ніколи не був для неї хорошим чоловіком – то перед ким він грає це кіно? Ми з братом є свідками того, що він не ставився до мами гарно, він ніколи не приніс їй квітів на день народження чи бодай персня на ювілей.

Мама була неймовірною красунею і мені тоді здавалося, що й добрішої людини у світі нема. Мої всі дитячі спогади про маму – дуже теплі, ми чомусь завжди сміялися та обіймалися. Все змінювалося, коли з роботи приходив тато.

– Чому я маю другий день їсти це саме?, – питав обурливо, – Я не вартую нормальної їди?

– Ми всі це їмо, – говорила мама тихо, – зараз всі можуть їсти лише пісний суп.

Бувало, що тато виливав суп геть і мама була змушена бігти до сусідки та позичати два яйця аби посмажити йому і тоді дуже його перепрошувала та припрошувала до їди.

Ми жили скромно і не мали ні статків, ні багатих родичів.

На початку 2000-их батько вирішив поїхати на будову в Київ. Мама дуже зраділа, адже мені тоді треба вже було вступати в якесь училище чи йти в десятий клас. Той сезон для нас був дуже щасливим, бо не було тата і не було приводів для сварок, адже він усіх виховував, починаючи від брата і закінчуючи мамою. Його могла роздратувати будь-яка дрібничка, навіть, не така інтонація голосу перетворювалася в казна-що.

Я вступила таки в училище і мама мала для мене гроші на навчання. Я тоді мало цікавилася, як там у них справи, бо нарешті вирвалася на волю.

Приїздила я рідко і не одразу помітила, що мама дуже сумна. Як виявилося, батько завів там нову родину і не ховався з цим, а навпаки, хизувався перед мамою, яка молода жінка його хоче.

– Ну й добре, мА, – обняла її я, – Нам без нього ж краще!

– А на які гроші ти вчитимешся? На моїй зарплаті далеко не виїдемо… Ще й Сергій скоро школу закінчить і що?

Тато потім не раз нам говорив, що мама приїхала і просила його вернутися і тільки завдяки їй він вернувся. Це був аргумент у всіх його суперечках:

– Ви самі мене просили під милий бік, а тепер перечите?

Думаю, він не покинув ту жінку і жив з нею на сезоні, але мама поїхала туди заради нас.

Це мене просто кидає то в жар, то в холод: вона зробила це заради нас, затаїла в своєму серці образу, а потім просто виснажилася.

Мені здається, батько взагалі не розумів для чого він живе, для чого у нього дружина, діти. Ми не були для любові і турботи. Ми були для наказів і виконання його наказів.

Мамі й п’ятдесяти не було, коли у неї виявили цю хворобу. Кинулися лікувати, батько ніби прокинувся від сну – не жалів грошей і сам їздив з нею на лікування, відвідував і казав аби мамі готували її улюблені страви, може тоді вона їстиме:

– Алло, а ну мамі зготуй такі котлетки, що всередині сир. Ага, ті, які вона любить. Та загорни добре, а я повезу, може, гарячі з’їсть…

Але мамі вже було не до них.

Ми привезли її і поховали – все як слід. Тато плакав, мов мала дитина і хто б його не знав, думали б, що він дуже любив цю жінку.

Але ж ми з братом знаємо, що це зовсім не так.

Тепер він геть упав з сил, шукає розраду в тому, що й завжди та все говорить про маму.

Мені це неприємно чути від нього, бо він богохульник, так він богохулить. Коли згадує маму.

Не знаю, що мене поки тримає біля нього, думаю, мамі б не сподобалося, що й я марнуватиму на нього своє життя.

Але що скажуть люди, коли я поїду?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page