.Я нічого не сказала. Ранок. На своїй хвилі.
– Чесно! Збанкрутував і тепер щовівторка і щоп’ятниці приходить і купує на гроші, що залишилися найдорожчу в випивку, – додала продавщиця.
* * *
Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв недалеко від входу, поставивши пляшку на лавку.
– Дорогий, але не якісний, – сказала я.
Він глянув на мене.
– Це ще чому?
Я взяла пляшку і показала три ознаки.
Він з цікавістю подивився на мене.
– Звідки такі знання?
– Я майже рік присвятила піару даної продукції. Народилася в Вірменії, як я можу не знати все про хороший коньяк.
Він посміхнувся.
– Ваша робота?
– Моє хобі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчу випивку?
– Люблю системність.
Ми обоє посміхнулися.
– А якщо чесно?
Він покрутив пляшку, зітхнув, потім подивився на мене.
– Все банально. Друг зрадив, партнер по-крупному підставив, дружина пішла, а дівчина днями розбила машину.
– І все?
Він здивовано подивився на мене.
– А хіба цього мало?
– Ви позбулися людини, який не була вашим другом, від вас пішла жінка, яка вас не кохала, дівчина розбила машину, але залишилася ціла. А партнер підставив по-крупному і тим самим ви заплатили десятину на багато років вперед.
Він уже широко посміхався.
– А ви ніби постійно відраховуєте десятину?
– Обов’язково! Тому Бог, коли я потрапила в схожу ситуацію, дав мені інше рішення. Ви запили, а я стала рекламувати елітну випивку. Помітили різницю?
Він розправив плечі і пустотливо подивився на мене.
– А ви не хочете кави? Я знаю чудове місце.
– Дуже!
– Чому ви заговорили зі мною? – запитав мій новий знайомий?
– Профдеформація, – посміхнулася я. – Завжди виводжу всіх на розмову.
– А якщо серйозно?
– Я не повірила, що ви скотитеся на дно.
Ігор замовк і через кілька секунд запитав:
– Чому не повірили?
– Тому що сильні люди вміють вчасно зупинитися.
Він поставив чашку і потім повільно приклав долоні до очей, наче намагався їх втиснути.
Я розуміла, що він стримував сльози, і дала йому можливість заспокоїтися.
Коли він прибрав руки, то помовчав, а потім сказав:
– Мама так зазвичай говорила батькові: «Сильна людина вміє вчасно зупинитися».
Я спокійно додала:
– А ви син свого батька.
Ігор подивився на мене і посміхнувся.
– Як вчасно ви спустилися на землю, богине піару.
Я розсміялася, бо багато років тому мене так називала моя колишня колега і неймовірно талановитий дизайнер. Іра Ч. робила такі макети, що всі приходили на них подивитися. Це було справжнім витвором мистецтва. Кожен макет.
* * *
Ми могли б ще говорити і говорити, але мені потрібно було бігти, щоб зайняти улюблене місце в коворкінгу біля вікна.
– Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні? – запитав Ігор.
І я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно стане іншим.
– Не випадково, – відповіла я. – Це моя десятина.
Він посміхнувся.
– Хіба богиня піару повинна платити?
– Часом у подвійному розмірі, – відповіла я.
І поки я йшла по дорозі, то витирала сльози. Я не соромилася їх. Вони як наслідок катарсису очищали сприйняття того, що було головним.
А головним завжди залишається людяність.
Автор: Вероніка Кирилюк.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
