Про те, що я добра людина, мені казали всі, починаючи від моєї мами і закінчуючи подругами. Але от справа в тому, що бути доброю, це не означає бути безхребетною. Розумієте, добрі люди завжди відчувають, коли хтось хоче ними скористатися.
І ось тут починається найцікавіше, бо ці добрі люди починають ставати на місце цих хитрих людей і думати, чому ж вони такими стали, починають їм співпереживати, входять в їхнє положення і в кінцевому результаті кажуть:
– Їм це більше потрібно, бо у них і те, і се, а я що? Від мене не відпаде.
І радо висаджують собі хитрих людей на голову і ще й захищають їх перед тими, хто намагається їх з голови зняти:
– Їм все важко в житті давалося, тому вони такими стали. Не чіпайте, а дайте людині набратися мого доброго ставлення, вона тоді сама зміниться.
Отак і зі мною було: подруга казала, що мій чоловік давно крутить з кимось. А я тільки говорила:
– Він просто фліртує, в юності не мав багато уваги від жінок, а от тепер наздоганяє втрачене, але він не переходить рамки.
А потім мій Ромчик рамки перейшов і я вирішила перестати бути доброю.
– Я тобі лишаю квартиру, – казав він, але мав на увазі свою половину квартири, бо я на неї маю таке ж право, як і він, – Знай мою доброту.
Якби я була ще доброю, то сказала б ввічливо «дякую». Але я перестала бути такою, тому сказала інше.
І знаєте, що з того часу моє життя змінилося. Розумієте, десь у мене з’явився час на саму себе.
Виявляється, коли тобі клієнти морочать голову вже який тиждень і ти не тішиш себе ілюзіями, а чітко питаєш про справу. А вони так само чітко відповідають, то ти економиш собі дні і тижні.
Так само подруги, які мали в тобі не лишень подушку для сліз, але й безкоштовний ресторан і банк в одній особі, так от, коли такі подруги приходять до тебе відвести душу, а ти ставиш лише кип’яток на стіл, то вони якось швидко починають самі вирішувати свої проблеми і тебе не турбувати.
Раптом і сусідка, яка мала тебе за безкоштовну доставку ліків і продуктів, змінилася в обличчі, коли ти їй сказала, що перестала бути доброю.
– Ах ти ж, така-сяка, давно треба було тебе Роману покинути та знайти собі кращу,- отак віддячила бабуся-кульбабка мені за рік допомоги.
Навіть сестра моя рідна зрозуміла, що я вже не буду її доньку у себе безкоштовно годувати та приймати, бо у неї сесія.
– Зазналася ти, Олесю, але нічого, ще й тобі до мене прийдеться!
Мамі теж мала що сказати на її питання, чому ж я відпустила чоловіка, виходить, зі мною щось не так, а вона ж попереджала!
– Мамо, у Ліди теж нема чоловіка і діти, то переключіться на них!
Через рік від мене відпали всі, хто хотів скористатися моєю добротою, бо ж її нема. Залишилася лише вірна подруга і кіт, якого я підібрала біля смітника. Я отримала підвищення на роботі, шеф хвалив, що все роблю чітко і без заминок, значить і з більшим справлюся.
А мені що? Я ж тепер зовсім інша людина.
От тільки з котом якось не виходить… Приходиться розуміти, чому він нявчить до ранку, линяє і мітить територію…
Я б його теж з голови скинула, але якось приходив Ромчик миритися, а кіт йому капці й зіпсував, що то було за крику, аж мені на душі затепліло. Ну як на такого кота злитися? Я йому навпаки, ще якусь гарну іграшку куплю.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
