Роза посміхнулася, дивлячись на різномаїття страв, які наготувала перша дружина її чоловіка. Її всього добу не було в цьому будинку, а місце господині вже зайняла інша жінка. Та ще й яким чином! Зайшла відразу з козирів.
– Я ж відразу йому говорила, – сказала жінка, діловито упираючись руками в боки, – що ти йому не пара. Що ж поробиш, якщо нічна зозуля, денну перекувала.
– Це неправда, – Роза зайшла на кухню і дістала з холодильника коробку соку, – він на розлучення подав раніше, ніж зі мною познайомився.
– Ой, подивися на неї, ще сперечається, – відповіла та, – чоловіка з родини забрала, оком не моргнула. Ти б краще частіше згадувала про своє жіноче призначення.
– Цікаво, яке таке призначення? – Роза сіла на стілець роблячи ковток соку прямо з коробки.
– Їжу готувати, сорочки прасувати, масаж йому після роботи робити. Я все знаю, він мені часто на тебе скаржився, коли на вечерю заходив. У тебе ж вечері не дочекаєшся.
– На вечерю, кажеш, заходив? – Роза встала, витягнувшись як струна.
– Була справа, – жінка різко відвернулася до раковини, – через день точно з’являвся. Я його жаліла, що до такої потрапив. Добре хоч свою помилку він швидко усвідомив і до мене повернувся. З тобою він був точно не щасливим. Ми тепер заживемо-о-о-о.
Роза ховаючи посмішку пішла в кімнату забирати свої речі. Останні. Обвела поглядом кімнату, чи нічого бува не забула і вийшла з того дому навіки. Перша дружина її чоловіка з такою зверхністю двері зачиняла, що Розі її аж шкода стало. Але байдуже, хай самі розбираються.
Свого чоловіка Роза, напевне і не кохала ніколи, швидше жаліла. Познайомилась, коли той у неї в квартирі ремонт прийшов дрібний робити. Розговорились якось. Роза самотня була, а він щойно з дружиною розлучився. Все жалівся на неї. Розповідав, що й жити не має де, адже пішов у чому одягненим був, аби лиш подалі.
Роза розтанула, пригріла. Навіть заміж за нього вийшла. Почуттів не мала, але чомусь вирішила, що й не потрібні вони, досить того, що він хороша людина, роботящий. Звісно, до її достатку йому далеко, але не всім же бути директорами правда ж?
Дуже швидко жінка зрозуміла, що чоловік її зовсім не такий, яким хотів здаватись. Вічне невдоволення усім довкола було його другим “я”. Не така робота, начальник, погода, квартира, сусіди. Взимку його дивував і дратував сніг, влітку – сонце. Він бубнів якщо дощило, але й сонячна погода його теж не влаштовувала. Все не так не там і не те. Зрештою він звільнився і сів удома “шукати роботу по душі”. Ну а потім його мама занедужала і Роза разом із чоловіком їздили ось в цю саме квартиру, аби її доглядати.
Три роки Роза виносила судна, прала постільне і купувала підгузки, аж доки на минулому тижні не почула випадково розмову свого “судженого” з мамою. Зводилось усе до того, що той розповідав, яка ж Роза “не така”. Усе в ній йому було не так, а він так старається а його не цінують і не люблять.
Роза тоді зайшла мовчки, залишила торби з продуктами і почала збирати свої речі, які встигла сюди перенести, адже частенько тут з чоловіком і ночувати залишалась. Він мовчав і вона нічого не говорила. Так у абсолютній тиші і пішла, а сьогодні ось, нова господиня в домі.
Повернувшись додому Роза сіла. Прислухалась до себе: ну хоч якісь емоції повинні ж бути. Дивно, але нічого крім полегшення. Як же добре, що його перша до нього повернулась, тепер про неї він не згадуватиме і не турбуватиме. Відчинила вікно, заварила філіжанку запашної кави. Погода була прекрасна: сипав мілкий дощик, а на небі світило яскраво сонце.
Роза пила каву і вдихала на повну повітря свободи. Ніби зняла з себе якусь важку непотрібну і неприємну ношу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
