Життя у мене не склалося: двічі заміж виходила і все дітей ніяк не було.
В сорок п’ять років вирішила, що годі з мене чоловікові годити та від того й слова доброго не чути. Поїхала я жити в батьківську хату і виправдання собі знайшла – маму на старість треба глядіти.
Мама хоч і була старенькою, але ще сама з усім справлялася, але я й думати більше не хотіла про якесь заміжжя. Досить уже з мене.
Проходили мої дні в рутині, але я тому лише тішилася. Прийду з роботи, обійду господарку ще й о сестри піду та допоможу.
Сестра моя Марія була завжди доброю до мене, хоч і старшою на три роки. Ми самі між собою дружили і бавилися в дитинстві. І не скажеш, що між нами різниця у віці.
Закохалася вона в сільського хлопця Ілька, гарного і з характером. Я б з таким точно не жила, бо не люблю, коли чоловік завжди має останнє слово. Це якось дивно. Ще й жіночою роботою командує – то взагалі мені не подобається.
– Ось я тобі приніс малин – вари варення.
– Я грибів білих назбирав – засоли.
– До мене прийдуть помагати – їсти навари.
І моя сестра все те без слова лишнього робила та догоджала.
З тої роботи та крутіння вона не раз ніг не чула, але ж вони будувалися і чоловік її ні крихти не жалів, бо сам робив як віл і її поруч по силі ставив.
Отак, хату будуючи, й привела Марія на світ двійко дітей, двійко дівчаток, Леся і Люся.
Чоловік бурчав, що ще хлопця хоче і я була певна, що до того дійде.
Але я бачила, що Марія не має доброго здоров’я. Проте, Ілько тільки й бурчав, що у всіх жінки, як жінки, а вона лиш слабує.
– Біля чого ти наробилася? Роствор носила чи борщ помішувала? Що то, хіба, робота? Ти ні копійки в хату не приносиш, а ще жалієшся…
Не раз я приходила до сестри і чула, які слова їй чоловік каже, що й при мені не соромився сказати. Бачила, як вона сутулиться, як маліє…
Ї було тридцять, коли вона таки подарувала Ількові сина, але сили вже були не ті.
Я тобі вже була далеко і не бачила того, що творилося у них в родині.
Час від часу, я верталася до села і заходила до сестри і просила її обстежитися. Але та все відкладала, бо немає грошей, а на дітей треба.
Читайте також: Сестра моя вирішила на схилі літ одружитися і так вже їй було добре, що через десять років і в могилу пішла.
– Ілько й так працює багато, то я ще зі своїми клопотами? Сердитися буде… Не хочу.
– Я тобі дам! Ходи!
Я таки її вмовила і вона пройшла всі аналізи, але результати були невтішні. Тоді вона й попросила мене:
– Ганю, не залишай моїх, прошу тебе. Ілько пропаде без мене. То він з виду такий герой, але сам він не справиться. Пообіцяй!
– Та що ти починаєш! Треба ще пробувати.
– Пообіцяй!
– Добре, добре, але давай ще кудись поїдемо!
Якраз в один рік не стало мами, а за нею й сестри.
Я прийшла до них поприбирати за всіма, як побачила картину: Ілько всі речі Марії викидає, фиркає та промовляє сусідкам, які вже роєм навколо нього:
– Забирайте! Все забирайте! Нічого мені тут не треба! Вона хотіла вбиратися, то лиш на те гроші тратила! Забирайте!
Мені стало так гірко… Марія копійку економила і казала, що шукає одяг якнайдешевший, щоб люди в селі не говорили про Ілька погано.
– Ганю, він би знав скільки колготи коштують, то би вмлів. А я там зекономлю, сям… Не хочу аби про нього казали, що жінці нічого доброго не купить, бо все то йому свиню треба купити, то бичка.
І я тоді зрозуміла, що просто не можу стати йому підтримкою, бо він мене вколов так глибоко, що дивлюся на нього і дихати не можу.
До дітей буду приходити, щось приберу чи зварю, але нічого більше.
Фото Ярослава Романюка.
