Почну по-порядку. Близько 7 років тому я поїхала до Києва вчитися і залишилася там попрацювати. За цей час сестра знайшла чоловіка, вмовила батьків продати нашу двокіматну квартиру і купити з доплатою трохи більшу.
Потім, ціни на квартири різко злетіли і вони, продавши трикімнатну квартиру, змогли купити будинок. Я повернулася через 4 роки вже в будинок, так би мовити, сестри та батьків.
Мені виділили найменшу кімнатку, з того розрахунку, що належалося мені у тій двокімнатній квартирі і пообіцяли, що допоможуть з житлом.
Сестра підрахувала, що якщо стару двокімнатну квартиру розділити на чотирьох, то всім виходить по десять тисяч доларів. Ось, мовляв, як виникне потреба у тебе, ми оформимо позику, і віддамо тобі гроші.
Варто зауважити, що сестра в мене дуже владна, тому часто я стала їй заважати і виникла швидка необхідність (вже через тиждень після приїзду) мене зіпхнути куди-небудь. Вирішили, що з мене не братимуть гроші за харчування та проживання, а все що я зароблю, я збиратиму на квартиру, плюс сестра з чоловіком візьмуть позику.
Я почала ще більше заважати. Особливо мій котик, який на той момент прожив у них 15 років. Сказали, що йому не місце у новому будинку, що він псує меблі, тому я мушу з ним щось вирішити сама. Я і вирішила, що орендуватиму квартиру з котом. І тут, на щастя, я зустріла свого майбутнього чоловіка. У нього була однокімнатна квартира без ремонту, ось туди ми і переселили кота.
Настрій у сестри почав покращуватись, бо ж я дуже швидко переїхала до майбутнього чоловіка з його батьками, потім ми зробили ремонт у чоловіковій однокімнатці і вселилися туди. Сестра потирала руки від щастя, вже не треба мені виплачувати гроші, і дім лише її.
Далі пішло методичне виживання мене. Спочатку почали заважати мої речі, а так як у нас маленька квартира, я не хотіла їх забирати. Там були книги та трохи речей. Сестрі вони заважали дихати у 150 квадратах. Сплавила їх на горище і гараж.
Нещодавно ми з чоловіком купили диван, і вирішили поки що наше ліжко перевезти до батьків на рік, поки не розширимося. Кілька днів тому ми дізналися, що незабаром зможемо збільшити наші квадратні метри. У сестри закипіла заздрість. І в результаті, дзвонить мама і каже, що наше ліжко вони розберуть і поставлять надвір, бо сестрі з чоловіком воно заважає. А ліжко стоїть у кімнаті, де ніхто не живе.
Я попросила почекати рік (раніше в нову квартиру ми не заселимося). Мене одразу ж обізвали скнарою, що я тримаюся за барахло (хоча ліжко нове). А крім того, у чоловіка на даний час немає роботи, я сиджу в декреті, тож доходи мізерні.
Я вирішила захиститися (чесно, мені від батьків не потрібні ці гроші, чесно) і нагадала про ті гроші від продажу квартири батьків. Сестра сказала, що ці гроші я вже отримала. Адже вони не брали з мене за рік проживання та харчування, і жила я в них і збирала все собі на втіху.
Отже, проїла я за рік 10 тисяч доларів. Мабуть їм як слон. До речі сказати, коли моя сестра незаміжня жила з батьками, вона собі відклала на машину, а батьки її фактично годували.
Словом, багато чого було. Якось компанія, де я працювала, видала мені 10 коробок реклами, мені не було куди ставити, я привезла до батьків. У них і будинок, і гараж. А вони виставили коробки під дощ, бо вони їм красу псували.
Як ви вважаєте, я правда дріб’язкова та жадібна? Хіба мають батьки брати із незаміжньої доньки плату за харчування та проживання? Чи багато я хочу, попросивши зберігати мої речі в порожній кімнаті, якщо моя розміром з горошину? Чи нормально це, що мої рідні і зараз допомагають сестрі матеріально, живучи поряд, а я ж прошу допомоги не матеріальної?
Вибачте, що так багато написала, дуже багато на душі.
