Шість років тому я залишила роботу перспективну і мусила їхати до мами своєї в село далеке. Звісно, тоді я думала, що то не на довго, планувала повернутись за рік, можливо два, навіть квартиру свою в оренду не здавала. от тільки життя розпорядилось інакше.
Мама моя ще замолоду на здоров’я жалілась. Поява мене і сестри була великим чудом, але коштувало мамі то чудо надто дорого. Я й не пам’ятаю її без палички, вона завжди ледь пересувалась, все більше сиділа.
Тато наш опікувався і мною і сестрою. Саме він водив нас до школи, на гуртки і наводив у домі лад. таких борщів, як мого тата я ніде не куштувала більше, А пироги? Авторитетно вам заявляю. що то були кращі у світі пироги і пиріжки.
Тато дуже маму любив, носив її на руках до останнього свого дня, але, як буває найчастіше, саме він, здоровий і активний, пішов у засвіти першим.
Щойно тата не стало, я мусила їхати до мами. Стан у неї був такий. що не знала, чи й виживе. Спеціалісти радили не змінювати їй звичну обстановку: спокій і тиша у рідних стінах мали б допомогти їй.
Шість років відтоді минуло. Я й досі бля мами і не знаю, чи й повернусь у місто. Свою квартиру здаю в оренду, тут працюю і заробляю на своєму хобі – вирощуванні квітів. З ранньої весни і до пізньої осені у моїй теплиці квітнуть найрізноманітніші квіти. Майже до Нового року я продаю їх.
А це, нещодавно у село мусила приїхати і сестра моя. Рита досить щасливо свого часу вийшла заміж, жила із чоловіком у невеликому містечку, що не так далеко від столиці. Ще у березні минулого року вони втратили своє житло, але винаймали квартиру в столиці. Нині ж Славко – чоловік рити, роботу втратив і їм нічого не залишалось, як приїхати до мами моєї. та й робота у нас тут для Славка знайшлась, тож все склалось якнайкраще.
Спершу, усе було добре. Мені, навіть легше стало, адже Рита узяла на себе частину обов’язків по догляду за мамою нашою, але потім почалось щось незрозуміле. Рита все частіше стала до мене присікуватись і все через мій одяг.
Справа в тому, що три роки тому Рита втретє стала мамою. Ще після появи першого малюка її стрункий стан змінився, а вже із третім, так узагалі вона мало нагадує себе колишню. Я ж поки дітей не маю, тому “збереглась” як кажуть, добре.
Так от Рита почала на мене ображатись за те, що я ходжу у штанях, у спідницях, чи узагалі в платтях:
— Чоловік і так мене діймав через те, що я не така як була, а тепер ще й ти бігаєш тут у всьому, що підкреслює наскільки ти від мене краща. Це ти спеціально так? Тобі мій Славко подобається?
Починаю запевняти, що це не так, а Рита в сльози.
Доходить просто до абсурду – я не можу по дому пройти, адже якщо славко до мене хоч привітається, Рита влаштовує знатну сцену.
Мама моя просить бути до сестри добрішою і можливо. таки подумати про те, щоби змінити гардероб. Говорить, що зі Славком краще й не перетинатись, не те щоби розмовляти.
Я просто не знаю, як тепер бути. З роботи додому повертатись не хочеться зовсім, адже там на мене чекає чимось незадоволена сестра. та й бігати по закутках і озиратись, аби вона чогось собі не вигадала, уже сил немає.
А як бути, просто не розумію. тут, у селі мені добре, тут моє життя, я зрозуміла, що місто, то не моє. Але оці постійні сцени…
Може є якийсь спосіб усе це мирно вирішити і раз і назавжди припинити ці сцени? Підкажіть, як бути?
Наталя О.
20,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
