fbpx

Сестри одразу почали мене заспокоювати і казати, що я не повинна так із мамою рідною говорити. Одразу обидві і про совість згадали і про те, що я права не маю таких слів говорити. От тільки мені цікаво, у кого із нас чотирьох совісті немає

Сестри одразу почали мене заспокоювати і казати, що я не повинна так із мамою рідною говорити. Одразу обидві і про совість згадали і про те, що я права не маю таких слів говорити. От тільки мені цікаво, у кого із нас чотирьох совісті немає.

Я найменша у родині нашій. Дві мої старші сестри вже давно живуть окремо своїми сім’ями. Мої племінники від мене менші на шість років, ми грались із ними коли росли.

Я з’явилась на світ від другого маминого чоловіка. Шлюб був дуже не вдалим, і ще до моєї появи таточко маму залишив.

Саме нужда і понесла маму у світи. Спочатку у Польщі вона працювала, потім в Італії, а звідти подалась в Америку.

Я ж змалку жила в сестер. На довго ні в кого не затримувалась, інколи по тижневі то в однієї, то в іншої. У них було своє життя, свої турботи і не надто зручно було ще й за дитиною дивитись, хай та дитина і сестра їм була.

Спочатку мама сестрі старшій квартиру придбала. то була двокімнатна простора квартира у новобудові. Звісно, що сестра не байдикувала з чоловіком. Значну частину коштів вони додали, але факт у тому, що саме мама більшу частину додала.

Середня сестра теж завдяки мамі житло отримала. Хай і не в столиці, а в нашому містечку. зате мала трикімнатну. Якраз для її родини місця вдосталь.

Знаєте, я очікувала, що мама і мені придбає квартиру. Все ж я така ж дитина, як і сестри мої. Тож коли і мені час прийшов іти під вінець я у мами запитала, чи можу вже обирати житло.

Та розмова відбулась за спільним сімейним столом. Сестри із сім’ями були, мама, ну і я з нареченим:

— Яке житло обирати? – запитала мама зі щирим здивуванням у голосі. – Ти маєш гроші на квартиру? А чого в мене запитуєш дозволу.

Я собі й не туди. Пояснюю, що от так і так, нагадала мамі про подароване сестрам житло, а та дивиться на мене в усі очі:

— Подароване? – протягнула. – Там була лиш незначна частина моїх коштів. Вони роками самі збирали, а я вже коли побачила, що у них є гарна сума. то й додала. а ви маєте на половину квартири, ну чи хоч на чверть?

Мене, мов водою облили. Я знала, що про “значну2 частину мама лукавила. Сестри і справді мали там кілька тисяч доларів, але саме мама дала основну суму.

— А ми на виплату візьмемо, – кажу. – Все ж. краще виплачувати за свою, ніж за оренду чужим віддавати.

— Ти мені про борги не кажи, – одразу мама змінила голос, – Що то значить “багачка”. Все в неї уже розплановане і знає як буде. А чого за мій рахунок. доню? А може ти повинна мамі грошей дати, а не в мене просити?

Одразу ж і сестри підключились. Почали говорити, що я права не маю так із мамою говорити і що я надто багато хочу. Ще й про совість згадали, про те, що мамі майже сімдесят і що сорому у мене немає щось там вимагати.

Місяць я уже з ними усіма не розмовляю. Свекруха заспокоює, каже, що вони допоможуть нам із житлом. Хай невелику квартиру для початку, але ми матимемо після весілля.

Знаєте, мені так гірко. Вони ж не мають ні статку матері моєї, ні заробітків таких. як у неньки. Вони прості сільські хлібороби і готові в борги влізти тільки заради того, аби нам допомогти.

То як же так?

Хто у цій ситуації не правий, я чи мама рідна моя?

27,11,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page