fbpx
Історії з життя
Що надумали? У такий час? Куди? А подбати і виростити двох старших? Це безвідповідально. Нас тут і так забагато. Мені не потрібен ще візок і недоспані ночі. Досить і так від вашого галасу і вічного шаргання по коридору спати не можу. Пропонуєте мені що? Узагалі не спати тепер?

Після заміжжя потоваришувала з сестрою чоловіка. Всюди і завше запрошувала її з чоловіком разом із дітьми: на всі дні народження, на відпочинок, на свята.

Треба сказати, що Олеся одразу говорила, що подарунки дарувати не мастак, тож купюра у 200 грн в поштовому конверті, ось і все що ми отримували від сестриної родини. Я ж не звертала уваги, навпаки завше намагалась подарувати потрібну річ, або купувала сертифікати на тисячу гривень у салон, або в якийсь магазин.

Олеся була завше привітна і добра. Ніколи я від неї слова кривого не почула. При мені вона янголом була, хоч моя мама і попереджала мене, що я не все помічаю.

Дві мої доньки на на кілька років старші за дівчаток чоловікової сестри, тому весь одяг віддавала їй. Речей у нас завше багато було, дещо й не носилось, оскільки моя мама працювала за кордоном і звідти своїм онукам кожні два тижні передавала щось гарненьке.

Сталося так, що в багатоповерхівку в якій жила сім’я чоловікової сестри “прилетіло”. Добре, що тоді ми всі були в домі моєї матері за пару сотень кілометрів від столиці, але жити Олесі з сім’єю не було де. Ми одразу ж запропонували переїхати до нашої трикімнатної у новобудові на перший час. Звільнили для них одну кімнату. Вийшло що у двох кімнатах жили дорослі а в третій, тій що найпросторіша – діти.

А на початку червня я відчула, що при надії. Звісно, ​​цією новиною поділилася з Олесею. Звісно часи буремні, але нове життя… ми з чоловіком були щиро раді тому що знову станемо батьками.

Олеся буквально аж затремтіла від обурення почувши з наших уст про майбутнє поповнення:

— Що надумали? У такий час? Куди? А подбати і виростити двох старших? Це безвідповідально. Нас тут і так забагато. Мені не потрібен ще візок і недоспані ночі. Досить і так від вашого галасу і вічного шаргання по коридору спати не можу. Пропонуєте мені що? Узагалі не спати тепер?

Ми з чоловіком отетеріли. Я навіть не скажу від чого більше. Чи то від тону, чи то від того що у власному домі заважаємо гості.

Я не звикла мовчати і пояснила, що Олеся хоч і є моєю доброю подругою і сестрою чоловіка, але наразі проживає з нашої ласки тут і якби її думки тут ніхто власне і не запитував. А про те, чи ходити мені вночі, чи спати, я вже вирішу сама.

Олеся одразу ж змінилась на обличчі, заплакала. Сказала, що то все нерви і вона за нас дуже рада. Звісно і з малюком допомагатиме, додала що ми молодці що в такий час надумали зважились на поповнення.

Я кивнула головою і зрозуміла, що в словах мами таки була правда.

Олеся з того часу більше такого собі не дозволяла, просто частіше і більше стала спілкуватись не зі мною, а з дітьми і чоловіком:

— Я не хочу щоб хтось зламав мої іграшки. – прошепотіла мені менша донька коли я її вкладала, – Я люблю свого поні і не хочу, аби малюк його зламав. Я не хочу ні брата ні сестри.

Далі більше. Чоловік уже починає говорити, що в словах сестри є сенс. Мовляв час не той і не відомо, що буде завтра, можливо ми поспішили з цією ідеєю.

Як бути мені? Олеся зараз стала особливо близькою з братом. Уже й ремонт обговорюють у кімнаті дітей, аби їм було комфортніше усім разо. Співає постійно, що ми родина і в такий час повинні триматись разом. Натякнула чоловіку, що їй якби вже й на знімне житло піти можна з сім’єю, але після того мій Руслан зі мною три дні не говорив. Сказав що в таку хвилину сестру з дому не виставить.

Як же ж бути?

Даринка П.

22,08,2022

You cannot copy content of this page