Ми з чоловіком уже дев’ять років. Мама мого чоловіка з перших днів почала говорити про те, що їй потрібні онуки. Я не бажала, навіть думати про дітей у перший рік шлюбу, тому я їй відразу сказала про це. Свекруха тоді дуже здивувалась, казала, що так не можна. На її думку, і заміж за її сина не варто було виходити зовсім, якщо я продовження роду не хочу.
Мій чоловік – єдина дитина в сім’ї. Напевно, тому його мама так і носилася з ідеєю про онука в перші роки нашого шлюбу. Але нам спочатку доводилося жити у орендованій квартирі, потім виплачувати іпотеку. На ремонт пішло багато грошей. Діти не вписувалися в наш графік життя. Ми багато працювали, тільки іноді вдавалося поїхати кудись відпочити. Але свекруха знову і знову говорила про онука. Дійшло до того, що вона стала моєму чоловікові говорити незрозуміло що. Вгамувати її було складно.
Два роки тому чоловікові зателефонувала його тітка. Вона дуже здивувалася після приїзду до неї мами, яка запропонувала їй переписати все своє майно на неї. Але тітка відмовилася. Зрозуміло, що вона просто не хотіла непорозумінь із рідними. Ми з чоловіком не стали порушувати цю тему, вдали, що нічого не знаємо. Через два місяці я дізналася, що ми станемо батьками.
Звістка була досить несподіваною, але ми з чоловіком дуже зраділи. У нас з’явився хлопчик. Тепер я точно була впевнена, що свекруха буде задоволена і в родині запанує спокій.
Але от що цікаво. Свекруха побачила сина нашого і набундючилась. Сказала, що звісно рада, але ми поспішили з нащадками.
Ставлення до мене перекинулось і на нашого сина. Свекруха, яка спокою не давала і все питала, коли підуть у неї онуки, врапт перестала до нас приходити. У розмовах про онука і не згадувала, а якщо і заходила мова, то вона казала.
— Ой, мене це мало цікавить.
От і зрозумій людину після цього. Цікаво, це мені так пощастило зі свекрухою, чи я все ж не одна така?
Головна картинка – pexels.