Чомусь всі її звали саме Вєркою, я не можу пригадати її прізвище, так як за багато років знайомства жодного разу не чула. Вєрку побоювалися на роботі, вдома, навіть ті, кого сама Вєрка називала подругами, сильно дозували спілкування, намагаючись зустрічатися рідше. Вєрка завжди говорила те, що приходило їй у голову, всюди, де мала змогу відкрити рот. А якщо помножити те все на гучний голос і звичне вживання ненормативної лексики, то самі розумієте причини такого ставлення. Джерело
Скандaлила Вєрка часто і з захватом, скaндалила в автобусі, в магазині, з сусідами, з колегами. Робила це, прямо скажемо, професійно, за словом в кишеню не лізла і завжди виходила переможницею.
Читайте також: Смачнющі помідори в загадковому маринаді. Повірте ТАКОГО рецепту в вас ще не було
І сказати, що Вєрка скaндалила з любові до мистецтва, теж не можна, тому що, якщо розібратися об’єктивно, найчастіше за все вона боролася за справедливість, як її собі уявляла, але ось таким, єдино доступним їй способом.
Був у Вєрки чоловік, Мишко. М’який, тихий, ввічливий, скромний, він, коли Вєрка особливо розходилася, дивився на всіх винуватими очима, немов вибачався дружину. З Мишком ми працювали в одному відділі, власне, тому я і познайомилася з Вєркою.
Мишку всі співчували і допомагали. Не встигне він роботу доробити до потрібного терміну і вибачається, говорить, що, мовляв, дружина зажадала, що він пішов раніше, потрібно щось там зробити по господарству. Потім він винувато посміхався і казав: «Ви ж розумієте …!» Пообіцяє щось, підведе, і знову – «ви ж розумієте …». І все розуміли, думаючи, що з такою дружиною – не життя, а справжнісіньке пeкло.
У Вєрки з Мишком підростало двоє синів, жили вони, як всі – не бiдно, не багато. Але ось прийшов лист з історичної батьківщини Мишка, нині сильно закордонної країни з колишніх дружніх республік. Старенькі батьки, що володіють значною цінністю за теперішніх часів – хорошим міцним в два поверхи особнячком на березі моря з великим наділом землі, сильно занедужав і просили єдиного сина приїхати, допомогти, зі справами розібратися, ну і, поговорити.
Вєрка Мишка збирала з готовністю: єдиний син у старих батьків, Мишко в перспективі повинен був стати багатим спадкоємцем. Мишко з’їздив, повернувся, і стали вони думати і гадати, як зробити так, щоб будинок не пропав, а дістався їм і дітям.
Це була Вєркіна ідея – розлучитися фіктивно, відправити до батьків чоловіка, прописати, а там, як вийде. Мишко як звичайно з дружиною не сперечався, згідно кивав, зібрався і поїхав, а Вєрка стала смакувати, як вона поїде в свій палац на березі моря і стане там господинею.
У Мишка все вийшло – розлучилися вони швидко – діти вже великі, та претензій один до одного немає, до батьків прописали відразу – єдиний син, годувальник. Став він жити-поживати, на роботу влаштувався, звикати почав. Спочатку Вірці писав часто, передзвонювалися, а потім батьки один за одним помeрли.
Похoрон, то, се, спадщину, і раптом Вєрка збагнула, що щось давно від фіктивно колишнього чоловіка немає ні слуху, ні духу. Сама вона їхати не зібралася, а ось старшого сина відправила татуся провідати. Син повернувся, сказав, що у тата все добре, і що аліменти він платити до повноліття не відмовляється.
Тут Вєрка і здивувалась – як же так ?! А як же будиночок на березі, та й чоловік-то свій, рідний, нехай і з чистим паспортом !? Але Мишко під захистом кордону, свідоцтва про розлучення та заяви Вєрки, що матеріальних претензій до чоловіка вона не має, відчував себе чудово.
А далі спочатку старший син закінчив школу і поїхав до батька, за ним через рік потягнувся і молодший. Мишко одружився на молодій, веселій і зовсім нескaндальній сусідці, а Вєрка залишилася зовсім одна. Тиха стала, ні крuкне, не ругнется, прав не качає, свою думку не відстоює.
Шкода її дуже, втратила вона себе зовсім, посивіла, стежити за собою перестала і якось враз постаріла. І лає себе – навіщо тільки на розлучення погодилася ?! Мовляв, не дала б розлучення – все було б добре, як і раніше. А мужики у нас на роботі всі ахали: «Ай да тихоня Мишко! Яку аферу провернув, як Вєрку навколо пальця обвів! От молодець!”
Сказати чесно, я не здивувалася тому, як Мишко несподіваною свободою розпорядився. Він і зі штампом у паспорті непогано жив: що б не зробив – у всьому Вєрка винна була. І так зумів пристосуватися, що все до одного вважали його гідним співчуття і турботи. А я ось думаю, якщо він стільки років в ладу і світі прожив, двох дітей нарoдив, може, йому і нічого з нею було? Недарма кажуть: «Чоловік і дружина – одна сатaна!» Та й неприємно, коли він всі свої проблеми на Вєрку звалював, не по-чоловічому якось, гидко!
Шкода Вєрку, шкода! Саму себе перехитрила …
Лена Синичкина
