Прем’єр-міністерка Швеції Магдалена Андерссон передала президентові України Володимиру Зеленському копію листа короля Карла ХІІ, який визнає Запорізьку Січ як незалежну державу. Про це повідомила Андерссон у понеділок, 4 липня, на брифінгу з Зеленським у Києві.
“Я передала Вам (Зеленському – Ред.) копію листа з Національного архіву Швеції, написаного в 1711 році. Король Карл у Бендерах написав листа стосовно Пилипа Орлика. Він там дає настанови шведському послу, щоб той визнав Запорізьку Січ як незалежну державу… Щоб не було утисків від моcковського царя”, – сказала вона.
На думку Андерссон, цей лист добре вкладається в сьогоднішній політичний контекст, додавши, що на початку XVIII століття король Швеції був вражений козацькою демократією.
“Минуло 300 років, і бачимо, що один із наших найуспішніших проєктів Швеції в Україні – муніципальне самоврядування і демократичні процеси”, – зазначила Андерссон, цитує “Інтерфакс-Україна”.
Зеленський продемонстрував представникам ЗМІ лист короля Швеції і зачитав фрагмент, який, на його думку, є надзвичайно актуальним сьогодні: “Щоб якнайшвидше втілити в життя статтю про волю України та всіх козаків, що всій Україні і Війську Запорозькому при нинішньому полководцю Пилипу Орлику повернути давню свободу, володіння своєю землею та її колишні кордони, щоб відтепер цей народ став незалежною державою і більше ніколи не підлягав покорі чи захисту царя”.
Фото: Еспресо.
07/05/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся