Сім років тому, коли будинок батьків мого чоловіка перетворився на попіл, моя мама запросила їх до себе пожити певний час, поки вони не визначаться з майбутнім. Я тоді ще дуже погано свекрів знала, тому вважала мамине рішення правильним. Скільки часу минуло, а вони і досі оту мамину доброту нам вигадують.
Так, я родом із не надто багатої родини. тато і мама все життя трудились. тримали городи, худобу, навіть коня мали, але великих статків не нажили, лиш недуги. Тата не стало ще до мого одруження. тож мама залишилась одна у нашому домі.
Майже одразу після нашого із чоловіком весілля сталось непередбачуване – їхній дім за якусь годину перетворився на попіл. Свекруха у нічній сорочці залишилась. навіть два авто і ті пішли за вітром. Ні документів, ні грошей відкладених, ні бодай, одягу змінного.
Тоді моя мама одразу покликала їх до себе в село. Ми із нею іншого виходу і не уявляли якось. Можна було б до нас у місто, але там саме ремонт робився, підлогу робітники залили, то самі розумієте, що й нам не було де ночувати.
Пробули свекри у мами два тижні. ніби. як усе було добре. Мама їх більше заспокоювала, пирогами годувала, та молоком парним поїла. Все ми їх шкодували, адже ж люди усе життя працювали, трудились, а нічого не залишилось. Лиш попіл за вітром.
Відтоді минуло сім років. У свекрів новий дім у передмісті столиці, виявилось, що мали вони гарний рахунок в одному із банків. однак мамине добро вони не забули і при кожній нагоді “вигадують” нам той час, коли прожили у мами ті два тижні.
— Оце як згадаю, так волосся і починає ворушитись, – говорить у такі миті свекруха. – Як ми там були: ні води у домі, ні душу, вбиральня на вулиці. Та що там, якщо посуд треба збирати цілий день а потім мити у тазику. Б-р-р-р. Краще б у гуртожиток який поїхали. чи хостел. а вона і досі так живе. Як так можна?
Говорить вона це при гостях в основному і старається. аби я це чула. мамі я ті слова ніколи не передавала, сама маю неприємність це слухати, нащо ще й мамі через них перейматись.
А оце надумали мої свекри ремонт робити капітальний у себе в домі. Назбирали нарешті грошей, хай хоч і в зиму, а треба робити і край. І все б нічого, але от де їм жити цей час?
— Іро, – каже мені на днях чоловік, – а давай батьків до нас запросимо, все веселіше буде. нащо їм по 10 тисяч у місяць за оренду платити?
Мене, мов водою злили. Я так різко і одразу негативно відреагувала, що чоловік аж образився. Каже, що не очікував від мене такого, мовляв я могла б і сама запропонувати їм без його підказки. Я ж попередила, що якщо його мама поріг нашої квартири переступить, то я йду жити на той період до своєї. Не треба мені ще сім років слухати, що у мене щось не так і що їй було важко і дивно у наших умовах бути.
Чоловік дметься. каже. що я невдячна, адже саме його батьки нам цю квартиру подарували.
Воно, може і так, квартира таки їхній подарунок і я вдячна, але жити на одній території із ними не збираюсь.
Мама нічого не знає. теж говорить, що це не гарно і що я повинна свекрам запропонувати до нас переїхати.
Але ай. хоч увесь світ на мене ображається. але я цього не зроблю.
От ви б, запросили б таку “гостю” до себе?
13,09,2023
Головна картинка ілюстративна.