– О, знову дід Василь суне бабі романтику робити, – зло усміхнулася Оксана, бачачи як старенький з паличкою дідусь ніс в руках букет квітів.
Вона адресувала ці слова чоловікові, що за телевізором і світу божого не бачив… Та сто років їй ті квіти потрібні, вже краще б пішов та дошку в кучі поміняв, бо свиня геть розійшлася.
Але й тут треба сто разів нагадати…
Микола хмикнув, але відчув в тоні дружини, що вона ця фраза – то вступ до розмови про кучу, тому вирішив вийти з хати.
Дід Василь якраз шкандибав дорогою і обоє чоловіків зустрілися біля воріт.
– Що, ви, діду, знову пенсію отримали, – зі смішком спитав Микола.
– Та ні, з чого ти взяв?, – каже дід Василь.
– Та, бо з чого б привід для квітів.
– Знаєш, Микольцю, щось моя Василина засумувала… Чи то ноги крутить чи що… А так квіти їй принесу, а вона, як в молодості, усміхнеться, зіскочить і давай шукати вазу і так вся її хворість, як рукою знімає.
– То ви справжній чародій!
– А то! Я свою жінку добре знаю!
Дід пошкандибав далі, а Микола думав, що теж свою жінку добре знає. Такої сварливої на все село не знайдеш.
От як впреться з чимось, то весь мозок прополоще, але зробити мусиш.
Де ж вона колись була такою? Пам’ятає, що як дівувала, то він спеціально замовляв газету з анекдотами аби прийти і їй розказати… ще книжечки такі були, то він як їхав в місто купував їх аби свою Оксану розсмішити.
А сміх який у неї був – як дзвіночки, аж плакала з утіхи…
Коли ж вона останній раз сміялася? Він вже й не пам’ятає. Коли ж це, справді, було.
Анекдоти він їй точно не розказує, напевно, вони скінчилися після одруження. Які тут можуть бути жарти, коли їй треба і треба було лиш одного – грошей.
Та й дотепер треба тих грошей, що не може наїстися. Он вже яку свиню годує, щоб продати та його змушує ту кучу щотижня лагодити, бо то не свиня, а якесь поріддя.
Скільки разів він їй казав, що з сільської праці не буде толку і заробітку? – Що ти прешся з тими свинями та коровами? Лиш одні витрати! За комбікорм заплати, за макух – заплати, за сіль – заплати! А за роботу. Яку я роблю? То дешевше вийде купити!
– Тобі все купити! А за які гроші? Ти так багато заробляєш, як от інші чоловіки?
– Ти мені іншими не тикай, в мене робота державна!
– Отож бо! Робота державна, а грошей нема. От і мушу крутитися при такому чоловікові. Он інші жінки палець об палець не вдарять, бо їхні чоловіки на заробітки, а вони в салон нігті робити! А я з тобою всю свою красу й проробила в стайні та на полі!
І так у них починається сварка…
Звичайно, що Оксана не завжди така, он біля дітей вічно крутиться… Та й порядок в хаті і їсти є що…
Та й сама не раз каже, що сама поїде на заробітки, раз він гроші не приносить. А там хто його знає, ще й покине.
Вона у нього гарна ще, хоч і каже, що всю красу стратила. Вона у нього і без манікюру та нарощених вій гарна. Зітхнув Микола тяжко від думок та поплентався в стайню.
І дошку виміряв і прилаштував, далі й вичистив та підстелив.
Пішов помитися, а Оксана вже й не бурчить, а крутиться коло вечері.
Поки страви підігрівалися, Микола вийшов в сад – все квітло і зеленіло… Й сам незчувся, як назбирав букет квітів і швиденько, щоб сусіди не бачили, приніс дружині.
– Ого, а що сталося? Тебе дід Василь покусав?
– Так, як вчув, яку ти свиню велику вигодувала, то у нього щелепа і впала, а я поміг шукати і заразився…
Оксана поблажливо усміхнулася на такий недолугий жарт. Нічого, він завтра підготується краще – вичитає анекдот і їй розкаже, і обов’язково ще почує той заливчастий сміх.
Фото Ярослава Романюка.
