Чого ті чоловіки від життя хочуть – я просто не знаю. Піклуєшся про них так, що й про себе забуваєш – погано, думаєш про себе, а про чоловіка забуваєш – теж не добре.
Я себе приписую радше до дружин, які піклуються про чоловіка, знають, коли йому купити пінку для гоління, нову білизну і шкарпетки.
Тому не дивно, що такі різкі зміни в чоловікові я помітила одразу – в душі вимивається, стрижеться виключно в перукарні, хоч до цього був згоден і на мою стрижку, одягається дуже ретельно, приміряє перед дзеркалом кілька «образів» перш, ніж вийти на вулицю, а вже як пахтиться, то аж в голові паморочиться.
Я це все прослідкувала і стала себе питати, що ж мені робити? За ці кілька днів, я ні характер не зміню, ні зовнішність. То кидати все напризволяще? Але навіщо боротися, коли вже йому інша запахла?
Отак я собі роздумувала над цими риторичними запитаннями, а мій чоловік годинами сидів у як не у ванній, то у спортзалі.
Добре радити комусь щось робити, якщо це стається не з вами, а, коли ви в такій ситуації, то всі мудрі думки кудись діваються. Все прояснив випадок.
Хоч чоловік і пильнував свій телефон, як зіницю ока, але все ж одного дня подався в ванну і залишив його на столі.
Аж тут запікало повідомлення і я прочитала від якоїсь особи:
– Котику, ти прийдеш сьогодні?
Я трохи подумала і написала, що котик в душі. А я не знаю чи він прийде до неї сьогодні.
– Ви його дружина?, – написала дівчина.
– Колишня, – написала я.
І якраз в цей момент з душу вискочив мокрий чоловік в пошуках телефону, коли він побачив, що я тримаю його в руках, то вихопив і почав говорити, що дуже не порядно брати без дозволу чужі речі, особливо телефон.
– Не думала, що за сімнадцять років шлюбу ти мені чужа людина, – сказала я.
– Не перекручуй, ти знаєш про що я!, – огризався чоловік.
– Вже тепер точно знаю.
Чоловік глянув на переписку, прочитав все, а тоді як випалить, що я не знала чи стояти, чи палати:
– І що ти доброго зробила?
Чи чуєте? Світе тихий, краю милий, моя Україно… Ви чуєте? Я зробила щось дуже не добре.
– Нащо ти це все прочитала? А так би жила собі і діти б наші мали батька. А тепер ти мене просто змушуєш піти до неї. Тепер я вже не маю причини залишитися з тобою. Рада?
Він червонів, бризкав слиною і хитав головою, він всім своїм єством наголошував, яка ж я все-таки от ніяка людина, що він тепер, білий і пухнастий, має, просто зобов’язаний, зробити те, чого ніколи не хотів. Я реально оніміла.
Вже й не пам’ятаю, як допомагала йому збирати речі, ділила зі шкатулки гроші на дві рівні купки, бо ж має він з чогось почати нове життя, до якого я його ж штовхаю.
– Не лізла б куди не треба, то цього б ніколи не було, – сказав він на прощання, – І дітям не думай на мене наговорювати. Ти сама це все зробила.
За ним закрилися двері, а я все ще не розуміла. Що це таке було? Я що в якомусь напівсні?
Я не можу собі пояснити цю поведінку, я ж ніколи не була жінкою, що мовчить чи не вміє за себе постояти. Я, навпаки, вважала себе навіть трохи феміністкою.
А тут чоловік ну просто мені в очі, а я вся така й слова не можу сказати, хоч зараз в голові просто рій слів і речень.
Хоч бери й їдь до нього та це все йому говори. Як пояснити таку мою поведінку?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
