Сьогодні голосно грюкнувши дверима моя невісточка пішла від сина, ще й діток з собою узяла. Ще вчора зранку її все влаштовувало, а як увечері повернулась, так уже й не так. А найприкріше, що зробила вона винною мене чомусь. Добре, що хоч сина я справжнім мужчиною виростила – він на мій бік став і залишився поруч.
Мій син оженився вісім років тому. Спочатку вони біля мене жили, але потім, невіска закомандувала їхати в столицю. Мовляв, молоді, поки діток не має можуть собі дозволити і квартиру винаймати і кар’єру будувати. Ну я що? Звісно, трішки лячно було, але дитину свою відпустила.
Там вони гарно жили, нічого мені тут сказати. Мають уже за цей час і діток двох, хоча я проти була, бо ж житла власного ще не придбали, але невістка сказала, що поки вони на квартиру зароблять, то вона сиві коси зносить. Та й що я зробити могла, як мене вже перед фактом ставили.
Ну а оце вони приїхали до мене пожити на кілька місяців. Син роботу втратив, невістка працює, але лиш на оренду вистачає. Я як почула, що мій Олег підробітки шукає і ледь не вантажником іти зібрався, то я одразу сказала, аби до мене їхали. Дім тут свій я їх погодую, та й роботу знайдуть, якщо руки із того місця.
Скажу одразу, що я людина старого гарту. У мене троє синів Олег – найменший. Росли хлопці без тата, тож я мусила виховувати їх сама. Різне було, але завдяки моїм рукавицям їжаковим сини виросли справжніми мужчинами. Дивлюсь і розумію, що все я правильно робила і інакше не потрібно було.
Але мова ж не про мене. Приїхала невістка з сином і я одразу помітила, що методи виховання у невістки надто вже ліберальні. Вона усе у них просить, вмовляє.
— Ну кицюню, ну зроби ласку. Мама ж тебе просить. А хто мені ще допоможе, як не моя помічниця золотенька.
Ну день, ну два я таке послухала. Думала може вона переді мною так, але ж ні. Оце скільки живуть, стільки оте й чую. Не знаю, що то буде далі, якщо зараз у них от таке спілкування.
Пішла невістка учора на роботу, син поки роботи не знайшов то вдома залишився. Я йому віднесла в кімнату сніданок і пішла на кухню обід готувати, а дівчата грались. Заходжу до них пізніше і обімліла. Вони тихцем ляльок у папір туалетний мотали і розфарбовували його фарбами.
— Дивись, бабусю. – гукають радісно, – вони принцеси і це їхні плаття, на бал ідуть.
Я ледь на ногах втрималась. Ну де таке видано? Повна хата іграшок. Тих платтячок хоч сам одягай, а вони рулон розмотали і з нього доріжку “червону” для ляльок зробили. Не кімната стала, а казна що.
Сказала я аби вони прибрали все те і швидко. Ну так, може трішки перегнула палицю, бо такого у мене тут з віку роду не було.
Повернулась невістка увечері з роботи і почалось. Зайшла в кімнату і чую там хлипи-сльози. Вискочила вона і до мене, мовляв сама дітям дала той рулон, бо вони так завжди граються, і що в тому такого якщо їм то весело.
Не буду усього описувати, бо говорили ми довго і голосно, але сьогодні невістка таки забрала дітей і поїхала у невідомість. Каже, що краще за кордон подасться ніж от тут з нами житиме. Бачте, їй не сподобалось, що я пригадала як синів своїх виховувала. Більш того показала на сина мого і каже:
— Он ваш метод виховання – диван тримає. У тому ваша гордість?
А син мій – справжній мужчина. Він не став з нею навіть говорити, та й про що? Зі мною залишився, на мою сторону став. А воно і правильно, бо жінок може бути багато, а мама вона одна.
Таки я правильно дітей своїх виховала.
Рима Т.
Головна картинка ілюстративна.
