Він був з довгокосою красунею, вона з подругою. Ця обставина все і ускладнила. Вона б, ні з ким це не обговорювала, тому що соромно, коли з тобою ось так, переживала б мовчки. Але подрузі можна ж, для чого мовчати? На другий день після тієї зустрічі вже всі все знали: і друзі і рідні.
Тепер доводилося терпіти співчуття, цікаві розпитування, пильну увагу: зараз почне скаржитися, переживати, приходити на роботу з червоними від сліз очима і таким же носом, перестане слідкувати за собою, розповість, що ходить до психолога.
Але все було зовсім інакше. Відпала необхідність готувати чоловікові гарячий повноцінний сніданок, вона прокидалася рано-вранці і їхала в басейн. Поплавати, прохолодний душ, чашка гарячої кави з теплим маковим бубликом в крихітному затишному кафе і на роботу: собою задоволена, заряд позитиву на весь день і для здоров’я добре.
Настав час полюбити себе, казала вона цікавим колегам, час згадати все, про що мріяла, чого хотіла, від чого довелося відмовитися і підрізати собі крила на догоду чоловікові, вона не збирається. Життя тільки починається. Зараз я схожа на курча, яке тільки вилуплюється з яйця думала вона, просто не чути звук тріснутої шкаралупи.
– Може, зустрінемося ввечері, в кафе посидимо, обговоримо ситуацію,
Запрошували друзі.
– Ввечері я зайнята, – відповідала вона і поспішала до однієї бабусі, що погодилася коригувати її гру на фортепіано. Заняття музикою були закинуті три роки, тому що він просив тиші і спокою, і інструмент стояв у кімнаті, виконуючи роль столика.
А днями, в електричці метро, заглянула в газету чоловіка-сусіда, натрапила на оголошення: уроки гри на фортепіано. Записала телефон, подзвонила, виявилося, вчителька музики на пенсії, щоб не почуватися самотньо, згодна вести заняття за невеликі гроші.
Старенька представилася Олександрою Іванівною, виявилася акуратною, допитливою, життєлюбною і веселою. Вони швидко здружилися, співали дуетом романси, акомпануючи собі на старовинному інструменті, пекли пиріг, варили какао з шматочками шоколаду і довго розмовляли на маленькій затишній кухоньці про все на світі.
З’ясувалося, що старенька ніколи не була за кордоном, але мріє побувати у Франції і заглянути в знамените кафе des Deux Moulins, щоб покуштувати не менш знаменитий десерт – крем-брюле з хрусткою скоринкою.
Іноді, по дорозі додому, вона заходила в «Книги», щоб поповнити свою бібліотеку черговим томиком улюбленої Фенні Флеґґ чи Оуенса. Для О.І. вона купувала книги Дж. Колган або Д. Харріс. Старенька якось розовіла їй, що «Шоколадна лавка в Парижі» – її улюблена книга, прочитана вже кілька разів з незгасаючим задоволенням.
Дзвонили батьки, запитували, як настрій.
– Все добре, казала вона, – ось, готую на вечерю цвітну капусту в сухарях, це дуже смачно. Завтра йдемо в театр з моєю вчителькою музики. Вона чудова, ця бабуся, дуже добра, позитивна. Обіцяє, що попросить дати мені майстер-клас по фортепіано свого колишнього учня, коли він повернеться з Німеччини, де зараз гастролює.
Приїжджала сестра, намагалася непомітно виявити у неї симптоми безпросвітної туги, не знаходила: в квартирі чистота і порядок, ні пилинки, нові шпалери в спальні, в залі з’явився гарний торшер в тон темно-зеленим шторам і зручне крісло, на плиті каструлька з помідоровим супом, на столі вазочка з ще теплим печивом.
– Тобі не нудно? – запитала сестра, – Може краще папугу завести чи хом’ячка, ніж ходити до якоїсь старої на піаніно тринькати. Добре, що не на гармошці. Ось скажи, навіщо тобі це?
– Люблю, – відповіла вона, коли звуки складаються в красиву музику. І вона не стара, а прекрасна, життєрадісна, жінка. А хочеш, я тобі зіграю?
Літо минуло, настала осінь. За цей час вона розлучилася, погарнішала, зробила іншу стрижку, полюбила своє нове життя.
У той вечір п’ятниці вона, як завжди, приїхала на заняття. Старенька світилася від щастя: він приїхав і я вас зараз познайомлю. З чашкою чаю в руках у передпокій вийшов чоловік: симпатичний, з гарною, гордою поставою. Вдома пахло випічкою, солодкою ваніллю, вже був готовий яблучний пиріг.
Гість багато і цікаво розповідав про гастролі, з гумором згадував час студентства. Всім трьом було затишно, тепло, смачно, цікаво і легко.
А потім він грав Шопена – магія і чарівність.
Через рік він запропонував їй руку і серце, стати господинею заміського будинку з басейном. В одній з кімнат будинку стояло тільки фортепіано, зате там було величезне французьке вікно з видом на озеро. Увечері тут розпалювали камін, він грав для неї Шуберта, а сонце, що сідало, фарбувало небо то в рожевий, то в пурпуровий, то в апельсиновий, то в лимонний колір. Озеро в цей час переливалося золотистим і зеленим, а коли сходив місяць, сріблився і виблискував, немов луска величезної риби.
На гастролі до Франції він відлітав вже з дружиною, а місце біля ілюмінатора люб’язно погодилася зайняти О.І.
Старенька не переставала щасливо посміхатися і захоплено притискати до себе долоні. Вони побували в кількох містах цієї країни і, звичайно, в Парижі: в кафе des Deux Moulins вони їли крем-брюле, доторкнулися до знаменитої Тріумфальної арки, захоплювалися королівським палацом – Лувром.
О.І. не стало через два роки. На фортепіано, в домі біля озера, стояла її фотографія в рамці.
Клавіш інструменту торкаються крихітні пальчики маленької дівчинки, що сиділв=а на колінах у батька.
– Сашенько, – каже чоловік, – ось ця клавіша називається «соль», а ця «мі».
За вікном зима. Озеро замерзло і сховане за іскристими заметами, що виблискують на сонці. З неба тихо падають пухнасті пластівці.
Gаnsefedern.
Фото ілюстративне.
