– Старе кохання не іржавіє?! – підморгнув мені колишній одногрупник Юрій, якого я випадково зустріла через двадцять років після закінчення навчання і запитала його про Сашка, єдиного хлопця в моєму житті, якого я по-справжньому кохала й не змогла видалити з серця, хоч мала свою родину.
Юрко враз спохмурнів і повідомив мені, що в нашого одногрупника серйозні проблеми, він потребує значної суми на остаточне оздоровлення. На зустрічі випускників однокурсники якраз скидалися коштами, хто скільки міг.
– А ти чому не приїхала? – запитав Юрко. Я не зразу відповіла, так як була вражена звісткою й також захотіла долучитися до одногрупників, щоб підтримати Сашка, тож віддала Юркові всі гроші, які відклала для відпочинку з сином в Єгипті.
Після закінчення інституту ми з Сашком планували одружитися і поїхати разом із ним у його рідне місто жити й працювати. Але так сталося, що я повинна була залишитися біля мами, яка дуже потребувала моєї допомоги й підтримки: якраз від нас пішов тато. Старша сестра вже була заміжня й проживала з чоловіком і сином за кордоном.
Мої батьки мали власний готель, але після розлучення й поділу майна ми з мамою опинилися в такому становищі, що стали перед вибором: продавати будинок, щоб розрахуватися з персоналом, чи самим якось тягнути цей віз.
Відчувши, що справи кепські, наші працівниці одна за одною звільнялися, а я перебирала їхні обов’язки. Ці переживання позначилися на маминому здоров’ї й самопочутті. Щоб не дійшло до гіршого, я стала працювати у нашому готелі за двох і за трьох, щоб мати хоч якийсь дохід і можливість водити маму до спеціалістів.
Сашко не захотів мене зрозуміти, не вірив, що мама без мене сама не справиться, і хоч такого не казав, але я зрозуміла, що поставив мене перед вибором: він або мама. До того ж його тато вже потурбувався про місце роботи для сина, а його мама пообіцяла квартиру для молодят, тож нас із нетерпінням чекали. Та я не змогла залишити свою маму з купою проблем. Розійшлися ми негарно, в суперечці та образах. Весілля відклали. Як виявилося згодом, назавжди.
Я крутилася, як білка в колесі, щоб налагодити справи в сімейному бізнесі, поки не відчула слабкість і втому. Передчуття мене не обманули – я була при надії. Вирішила мамі сказати, коли помітним стане животик, щоб зайвий раз її не хвилювати, а себе не давати їй привід жаліти.
А як бути з Сашком? Образа на нього не дозволяє першій порушити мовчанку. І тут я дізнаюся від колишньої одногрупниці, що бачила його із дівчиною, його першим шкільним коханням. Тоді я й поставила на своїх сподіваннях крапку. А даремно.
Коли за мною почав упадати хлопець, що зупинявся в готелі на час відрядження, я довго не роздумувала, сказала тільки, що ношу під серцем дитину колишнього нареченого. Він особливо не переймався. Ми розписалися й стали жити разом. І все-таки після народження сина Романа в наших стосунках усе змінилося не в кращий бік.
Як Романко підріс, я говорила чоловіку про другу дитину, та він не бажав її, бо, як з’ясувалося пізніше, мав на стороні іншу жінку. Я все це терпіла, поки жила мама. А потім показала на двері. Син якраз вступив в інститут, де я раніше навчалася. От саме в цей час я дізналася від Юрка, що Сашко потребує допомоги.
Юрій перебував у нашому місті у відрядженні і поселився в мій готель. Там ми й зустрілися. Він пообіцяв мені зателефонувати, коли відвідає Сашка. Але дзвінка я так і не дочекалася, тож вирішила поїхати в місто, де мешкали Сашко та Юрій. Перед тим я обдзвонила декількох колишніх однокурсниць. Вони відповіли, що також на зустрічі не були в силу сімейних обставин, але про Сашка знають тільки те, що його дружина повернулася до батька її дочки. Отже, він також виховував нерідну доньку.
Юркову адресу я дізналася з реєстрації в журналі. Мій син був дуже незадоволений моїм учинком, тож я йому призналася, що Олександр – його справжній батько, тому я так хвилююся за нього, та й не збираюся Юркові дарувати свої гроші, якщо вони не потрібні Сашкові. Роман наполіг, що поїде зі мною, і пообіцяв, що не обмовиться про те, чий він син.
Двері нам відчинила жінка, очевидно, Юркова дружина. Вислухавши мене, сказала, що я її чоловіка неправильно зрозуміла, бо він не для Олександра, а в Олександра позичав гроші, а також у мене, власниці готелю, щоб погасити позику у банку, бо їхня квартира в заставі. Ось вона зателефонує Сашкові, і ми всі домовимося зустрітися з Юрієм на нейтральній території, коли він повернеться з банківської установи, щоб з’ясувати, як усе є насправді.
Сашко прийшов у кав’ярню з дочкою Оленкою. Вона якраз приїхала до тата, так як більше тягнулася до того, хто виховував її змалку. Роман упізнав у дівчині свою одногрупницю. Оленка зашарілася, як маків цвіт. Очевидно, Роман їй подобався. Сашко в синовому обличчі ніби побачив свої знайомі риси, наче глянув в омолоджувальне дзеркало часу. Все, як у кіно. Тільки Юрко пік раків, просив вибачити йому, обіцяв написати нам розписки і до року повернути “позичене”.
Сашко переїхав жити до мене. Квартиру обіцяв дітям, якщо вони збережуть свої романтичні стосунки. А мені не дає спокою думка, чому наше щастя блукало без нас двадцять років. Що стало йому на заваді: обставини, гордість, образа?..
